Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року

та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року

у справі № 826/1466/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Головного управління Міндоходів у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Бершадська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування наказу,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - Підприємець) звернулась до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Бершадська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, про визнання протиправним та скасування наказу від 11 жовтня 2013 року № 201.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано з моменту прийняття наказ від 11 жовтня 2013 року № 201.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задоволено частково: постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року змінено в частині підстав задоволення позову, зазначених в мотивувальній частині, з урахуванням обставин, зазначених в мотивувальній частині даного рішення.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем видано наказ від 11 жовтня 2013 року № 201, яким відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (950-2000-п) "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців" та на підставі протоколу комісії Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 3 жовтня 2013 року № 03/10/2013 по проведенню службового розслідування щодо правомірності дій головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування доходів і зборів фізичних осіб Бершардської ОДПІ ОСОБА_4 та головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів фізичних осіб Бершардської ОДПІ ОСОБА_5 під час проведення позапланової виїзної перевірки Підприємця та з метою усунення порушень, виявлених в ході службового розслідування, яким начальнику Бершадської ОДПІ ОСОБА_6 наказано організувати та провести позапланову документальну перевірку Підприємця. Перевірку наказано розпочати з 14 жовтня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача були відсутні фактичні підстави для призначення контрольного заходу, адже положеннями Податкового кодексу України (2755-17) така підстава як отримання роздруківки реєстру електронних платіжних документів про рух коштів по рахунках, що належать Підприємцю за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2012 року, не передбачена.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком відповідача про необхідність задоволення позовних вимог, однак не погодився з мотивуванням рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на невідповідність вимогам закону оскаржуваного наказу, виходив із того, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили обставину проведення службового розслідування.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного наказу, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 78.4. статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно із підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, як органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що проведення документальної позапланової перевірки можливе лише коли стосовно службових осіб, які проводили перевірку, розпочато службове розслідування.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем під час судового розгляду не надано належних доказів (як-от рішення про призначення службового розслідування), які б засвідчили ту обставину, що стосовно службових осіб, які проводили перевірку, розпочато службове розслідування.

Варто відмітити й те, що податковим законодавством передбачено, що службове розслідування стосовно перевіряючих і перевірка суб'єкта господарювання повинно проходити одночасно, з метою підтвердження чи спростування обставин, які слугували підставою для призначення службового розслідування стосовно осіб, які проводили перевірку.

При цьому пунктом 3 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (950-2000-п) , термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Разом з тим, на момент прийняття рішення про проведення позапланової перевірки вказаний термін закінчився.

За таких обставин, юридично правильним є висновок про те, що в податкового органу взагалі не було підстав для проведення документальної позапланової перевірки Підприємця на підставі підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Щодо посилань відповідача про помилкове стягнення з Інспекції судових витрат судом першої та апеляційної інстанцій колегія суддів акцентує увагу на наступному.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (2456-17) у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (845-2011-п) , визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції).

З огляду на викладене, зважаючи на наявну в матеріалах справу квитанцію від 27 листопада 2013 року (а.с.2), яка засвідчує перерахування судового збору, та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у відповідності до норм процесуального законодавства у резолютивній частині судового рішення зазначив обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Вінницькій області відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року в частині не зміненій постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.