Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року

у справі № 814/121/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ЕКСПО-СЕРВІС"

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР-ЕКСПО-СЕРВІС" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 січня 2015 року № 0000111501.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2015 року № 0000111501.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 19 грудня 2014 року № 3296/14-04-15-01-14/39037902, згідно з якими позивачем порушено вимоги пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 596 837, 48 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем названої норми ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, що визначена на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ТБК "Локомотив", та не зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. На думку податкового органу, позивач, подаючи заяву (додаток 8) про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних), не підтвердив суми податку на додану вартість, визначену в таких податкових накладних, оскільки не подав підтверджуючих документів.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2015 року № 0000111501, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 880 256,22 грн., з яких 586 837,48 гр. - основна сума грошового зобов'язання та 293 418,74 грн. - штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач обґрунтовано включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, оскільки, подавши заяву (додаток 8) про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронному вигляді) позивач направив також підтверджуючі документи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним податкових зобов'язань за такою операцією.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що платник податків має право включати суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, що не зареєстровані постачальником товарів/робіт/послуг в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, за умови подання разом із декларацією за завітний період заяви із скаргою на постачальника та підтверджуючих документів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство, подаючи декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року в електронному вигляді, разом зі скаргою на постачальника додало розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за жовтень 2014 року, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2014 року.

Крім того, зважаючи на неможливість подання в електронному вигляді інших документів до моменту прийняття податкового повідомлення-рішення, позивачем надіслано документи, що підтверджують суми податку на додану вартість, які засвідчують факт отримання товарів/робіт, послуг, а саме копії договорів, актів надання послуг, податкових накладних, видаткових накладних.

Вказані документи містяться в матеріалах справи, складені відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та підтверджують факт отримання таких товарів/послуг суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про необґрунтованість здійсненого відповідачем донарахування грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.