Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, у якому просила зобов'язати ОСОБА_4 здійснити за свій рахунок знесення самочинно збудованого нерухомого майна - літньої кухні літ. "Ж", яка розташована на земельній ділянці загальною площею 156,8 кв. м по АДРЕСА_1 та привести вказану земельну ділянку до попереднього стану.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником 6/7 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Інша 1/7 частини домоволодіння належить її брату ОСОБА_4, який без її дозволу на земельній ділянці, яка не була йому виділена під будівництво, не отримавши проектних та дозвільних документів, здійснив самовільне будівництво літньої кухні літ. "Ж" та сіней літ. "а".

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у спільному користуванні, проте вона позбавлена можливості користуватися її частиною, просила позов задовольнити.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_4 здійснити за свій рахунок знесення самочинно збудованого нерухомого майна - літньої кухні "Ж", яка розташована на земельній ділянці загальною площею 156,8 кв. м по АДРЕСА_1 та привести земельну ділянку до попереднього стану.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення апеляційного суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 6/7 якого на праві власності належить ОСОБА_3, 1/7 його частки - ОСОБА_4

Земельна ділянка загальною площею 157 кв. м, що розташована під домоволодінням, не приватизована, порядок користування нею співвласниками не визначався.

На території домоволодіння знаходиться самовільно побудована двоповерхова літня кухня літ. "Ж", право власності на яку рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2009 року було визнано за ОСОБА_4

Вказане рішення скасовано рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 лютого 2013 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що вказаним вище самовільним будівництвом, здійсненим відповідачем порушено права позивачки, як власника більшої частини житлового будинку та користувача земельної ділянки, площа якої повинна відповідати частці у праві власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не довела порушення права користування її власністю та спірною земельною ділянкою.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди.

Тобто, даною нормою закону закріплений принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-2цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 156,8 кв. м була виділена ОСОБА_6 згідно з рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради від 30 травня 1953 року № 292 для будівництва будинку ( а. с. 127).

На підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданим Бердянською державною нотаріальною конторою від 13 січня 1998 року, ОСОБА_3 належить 6/7 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 - 1/7 частини вказаного вище будинку на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданим Бердянською державною нотаріальною конторою від 03 листопада 2000 року (а. с. 13).

Порядок користування вищезазначеною земельною ділянкою між співвласниками будинку АДРЕСА_1 не встановлювався, а тому здійснюється за спільною їх згодою.

Під час розгляду справи судами встановлено, що на спірній земельній ділянці відповідач здійснив самовільне будівництво літньої кухні літ. "Ж".

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що вона, як власник 6/7 частини домоволодіння, фактично позбавлена можливості користуватися частиною присадибної земельної ділянки, яка знаходиться у спільному з відповідачем користуванні, через здійснення останнім на ній самовільного будівництва.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким зобов'язано відповідача знести самочинно збудоване нерухоме майно, апеляційний суд зазначив, що місцевим судом не з'ясовано фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: наявність порушеного права позивачки самочинним будівництвом відповідачем літньої кухні та яким чином відсутність дозвільних документів порушило право позивачки у користуванні її власним майном та земельною ділянкою. Також суд зазначив, що не надано таких доказів і позивачкою.

Між тим, суд не звернув уваги на те, що свої вимоги позивачка не обґрунтовувала тим, що при самочинному будівництві відповідачем не дотримано вимог Державних будівельних норм України чи протипожежних норм і правил.

Вона зазначала, що є власником більшої частини житлового будинку (6/7 частини), але через самовільне зведення двоповерхової будівлі фактично позбавлена можливості користуватися присадибною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Апеляційний суд зазначені вище вимоги закону не врахував.

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою й те, що згідно із положеннями ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.