Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Мегаполіс", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень просила зобов'язати приватне підприємство "Мегаполіс" (далі - ПП "Мегаполіс") виконати умови договору від 11 березня 2014 року, а саме: розробити технічну документацію щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до договору дарування від 14 грудня 1955 року її (позивачки) матір'ю ОСОБА_7 отримано у дар Ѕ частини домоволодіння по АДРЕСА_1, яке складається із дерев'яного будинку, двох дерев'яних сараїв літ. "Б" та літ. "Г", вбиральні літ. "З", розташованих на земельній ділянці загальною площею 738 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою Сумською державною нотаріальною конторою 28 вересня 2004 року після смерті матері, вона (позивачка) успадкувала 33/100 частини домоволодіння за вказаною вище адресою із відповідною частиною господарчих і побутових споруд. Інша частина домоволодіння належить ОСОБА_4

У свідоцтві зазначені всі зареєстровані в установленому порядку господарчі та побутові споруди. Глухі стіни сараїв літ. "Б" і літ. "Г" та вбиральня літ. "З" знаходяться згідно з технічним паспортом і п. 3.25 Державних будівельних норм України 360-92** на відстані від умовної лінії огорожі (межі), так як огорожа унеможливлює вільно та безперешкодно здійснювати обслуговування господарських будівель.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 липня 2007 року встановлено порядок користування земельною ділянкою. Їй (ОСОБА_3.) виділено у користування ділянку площею 345,5 кв. м, ОСОБА_4 - площею 345,5 кв. м.

На підставі виготовленої технічної документації товариством з обмеженою відповідальністю "Діната" та рішення Сумської міської ради від 23 грудня 2009 року № 3342-МР їй (ОСОБА_3.) було видано державний акт, який скасовано рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 лютого 2014 pоку.

11 березня 2014 року вона уклала з ПП "Мегаполіс" договір на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Зазначала, що відповідачем неналежним чином виконано умови договору від 11 березня 2014 pоку, зокрема розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки з порушеннями, які перешкоджають їй розпоряджатися своїм нерухомим майном.

Посилаючись на норми ст. 22 Закону України "Про захист прав споживача", просила позов задовольнити та зобов'язати ПП "Мегаполіс" виконати умови договору від 11 березня 2014 pоку.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 вересня 2004 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті матері - ОСОБА_9 33/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, житловою площею 38,7 кв. м, із відповідною частиною господарчих та побутових будівель: сарай літ. "Б", погріб "п/г", сарай літ. "Г", сарай літ. "Е", вбиральня літ. "З", вбиральня літ. "И", навіс літ. "О", погріб "п/гі", навіс літ. "П", огорожа "1,2", що належали померлій на підставі дубліката договору дарування від 10 червня 2003 року.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 липня 2007 року визначено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1, виділено у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельні ділянки площею по 345,5 кв. м кожній.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 лютого 2014 року визнано незаконними та скасовано п. 29 додатку 2 до рішення Сумської міської ради від 23 грудня 2009 року № 3342-МР "Про передачу у власність, оренду земельних ділянок громадянам", визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3, договори оренди землі № 011063801328 та скасовано запис щодо його реєстрації.

11 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ПП "Мегаполіс" було укладено договір № 71, згідно із яким останнє взяло на себе зобов'язання розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1..

Згідно з п. 2 зазначено вище договору замовник зобов'язався надати виконавцю під час підписання договору повний комплект вихідних даних, необхідних для виконання робіт.

Пунктом 3 даного договору встановлено, що термін виконання робіт становить 4 місяці з часу надання замовником необхідної вихідної інформації. Термін здачі електронної інформації в управління Держкомзему, затвердження технічної документації, термін виконання робіт сесією Сумської міської ради, отримання витягів з поземельної книги не входять до зазначеного терміну виконання робіт. У разі несвоєчасного надання замовником необхідної вихідної документації, термін виконання робіт продовжується на час затримки надання інформації.

Ухвалюючи рішення по відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем факту порушення відповідачем умов укладеного між ними договору.

Проте погодитися з висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Документація з землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. п. 4.1 - 4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Однак судом першої інстанції вищезазначених вимог закону не враховано та залишено поза увагою те, що, звертаючись до суду, позивачка просила зобов'язати відповідача розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки відповідно до умов укладеного між ними договору від 11 березня 2014 року.

Заперечуючи проти позову, ПП "Мегаполіс" посилалось на те, що спеціалістами підприємства виконано кадастрові зйомки земельної ділянки, проте представник замовниці заборонив їм завершувати розроблення технічної документації.

Користувач земельної ділянки № 2 ОСОБА_10 також написав заяву стосовно призупинення розроблення технічної документації і, мотивуючи це відмовою представника позивачки ОСОБА_6 підписати акт прийомки-передачі межових знаків.

Підприємство зазначало, що не відмовлялося і не відмовляється від завершення розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку АДРЕСА_1, але лише після вирішення встановлення і закріплення спірної межі відповідно до вимог закону.

Втім, при розгляді справи, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України взагалі не встановив фактичних обставин справи, зокрема не встановив дотримання кожною із сторін договору прийнятих на себе зобов'язань за ним.

Крім того, судом не враховано й п. 4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, згідно із яким у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди повинні надати належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказане уваги також не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, безпідставно не взяв до уваги та не перевірив у достатньому обсязі доводів апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанції фактичні обставини справи не встановив, а суд апеляційної інстанції допущені недоліки не виправив, тому рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 -ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 18 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.