Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Облводоканал" Запорізької обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що у період з 13листопада 2014 року до 16 листопада 2015 року він працював на посаді першого заступника генерального директора комунального підприємства "Облводоканал" Запорізької обласної ради (далі - КП "Облводоканал"), наказом в.о. генерального директора КП "Облводоканал" від 16 листопада 2015 року № 73к його було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Позивач вважав, що його звільнено незаконно, оскільки звільнення проведено у зв'язку з виникненням протиріч з генеральним директором підприємства щодо подальшого соціально-економічного розвитку підприємства, а зокрема, перегляду діючих тарифів. При цьому профспілковий комітет КП "Облводоканал" не надавав згоду на скорочення посади з причин необ'єктивного підходу до цього питання.Крім того, у порушення вимог ст. 49-2 КЗпП йому не булазапропонована посада заступника генерального директора з капітального будівництва, а згодом, у зв'язку із введенням у штатний розклад замість посад заступника генерального директора з капітального будівництва -посада начальника відділу капітального будівництва.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд поновити його на посаді першого заступника генерального директора КП "Облводоканал", стягнути з відповідача на його користь середнійзаробіток за час вимушеного прогулу з 16листопада 2015 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді першого заступника директора КП "Облводоканал". Стягнуто з КП "Облводоканал" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17листопада 2015 року до 18 травня 2016 року в розмірі 54 614 грн 88 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивача було звільнено за відсутності згоди профспілкового комітету, що є порушенням ч. 1 ст. 43 КЗпП України. Також позивач мав переважне право залишення на роботі та йому не було запропоновано наявні посади у новоствореному на підприємстві відділі капітального будівництва.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, виходив із того, що звільнення позивача з роботи відбулось з дотриманням вимог норм трудового законодавства, оскільки за кваліфікаційними вимогами йому неможливо було запропонувати посаду начальника відділу капітального будівництва, а відмова профспілкового комітету у наданні згоди на його звільнення є необґрунтованою.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працював на посаді першого заступника генерального директора КП "Облводоканал" з 13 листопада 2014 року, а 14 вересня 2015 року його попереджено про скорочення займаної ним посади з повідомленням про відсутність вакантних посад на підприємстві.

12 жовтня 2015 року адмінстрацією відповідача до первинної профспілкової організації КП "Облводоканал" надано подання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із скороченням посади першого заступника генерального директора підприємства та довідка про відсутність іншої роботи, яку б останній міг би виконувати за своїм фахом і кваліфікацією, проте в наданні згоди відмовлено з посиланням на те, що останній проявив себе, як грамотний керівник, кваліфікований спеціаліст з великим досвідом роботи у сфері житлово-комунальних послуг.

Наказом в.о. генерального директора КП "Облводоканал" від 16 листопада 2015 року № 73к ОСОБА_3 звільнено з підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Зазначенаправова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 липня2015 року № 6-491цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У п. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ст. 3 ЦК України, ст. ст. 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

При цьому висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-703цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У порушення зазначених норм матеріального та процесуального права, вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам позивача про те, що йому взагалі не було запропоновано жодного вакантного робочого місця, при цьому не враховано його досвід у галузі капітального будівництва, тридцятирічний стаж роботи в галузі комунального господарства та двадцятирічний стаж роботи на керівних посадах у КП "Облводоканал".

Разом з тим апеляційний суд не навів мотивів щодо необґрунтованості ненадання профспілковим комітетом згоди на звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України не викликав у судове засідання представника профспілкового комітету для надання пояснень та врахування їх при розгляді справи.

Таким чином, апеляційний суд фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, належним чином не встановив, доводи сторін та надані ними докази належним чином не перевірив, не надав їм належної правової оцінки.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнитичастково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.