Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дьоміної О.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" до ОСОБА_4 про стягнення коштів за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 30 серпня 2016 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Альфа Банк" (далі - ПАТ "Альфа Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 30 тис. доларів США, за умови сплати 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом у порядку та строки, передбачені кредитним договором. Однак, позичальник порушив взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 01 вересня 2015 року становить 9 520 доларів США - за кредитом, що еквівалентно 201 700 грн 13 коп.; 281,64 доларів США - за процентами за користування кредитом, що еквівалентно 6 141 грн 28 коп.; 72,52 доларів США - пеня, що еквівалентно 1 646 грн 75 коп., а всього - 209 488 грн 16 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у сумі 3 142 грн 32 коп. Зазначив, що 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за вказаним кредитним договором. 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Альфа Банк" (далі - ПАТ "Альфа Банк") було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за вказаним кредитним договором. Таким чином, позивач є новим кредитором за зобов'язаннями відповідача, тому звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2016 року позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 209 488 грн 16 коп. та 3 142,32 грн на відшкодування понесених у справі судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 30 серпня 2016 року змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованість за кредитним договором, а саме: за тілом кредиту - 7 750 доларів США, що еквівалентно 197 537 грн 32 коп., пеню в сумі 1 646 грн 75 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Розглядаючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого частково погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що відповідач порушив умови кредитного договору щодо своєчасного та в повному обсязі внесення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості.

На спростування доводів відповідача про те, що його не повідомляли про заміну кредитора суд першої інстанції правильно послався на ст. 516 ЦК України, відповідно до якої заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором чи законом; при цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання неспритних для нього наслідків; у цьому разі виконання свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Суд правильно виходив із того, що відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження того, що після укладення договорів купівлі-продажу прав вимоги він здійснював виконання своїх зобов'язань за кредитним договором на користь ПАТ "Сведбанк", у той як згідно з наданими відповідачем копіями квитанцій про часткове погашення кредиту та сплату процентів відповідач тривалий час, починаючи з 2012 року, частково виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та сплачував кошти на виконання цього договору саме ПАТ "Альфа-Банк".

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги відповідача та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, на спростування доводів апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення заборгованості саме у визначеній сумі, оскільки, на думку відповідача, на момент переходу права вимоги відповідно до договору купівлі-продажу права вимоги від 25 травня 2012 року, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк", останній продав право вимоги за вказаним кредитним договором у сумі, а саме: основна непогашена сума кредиту - 147 322 грн 25 коп. та сума нарахованих, але не сплачених процентів, - 1 178 грн 71 коп., а тому новий кредитор у подальшому не мав права збільшувати суму кредиторських вимог, ніж набуті від первісного кредитора, суд правильно послався на положення ст. ст. 512, 514 ЦК України, якими встановлено підстави заміни кредитора у зобов'язанні та що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, апеляційний суд установив, що пунктом 1.1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта банк", передбачено, що права вимоги означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця як кредитора до позичальників за кредитними договорами, крім права продавця на договірне списання коштів із рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення (т. 1, а. с. 84-112). Перелік кредитних договорів, за якими змінено кредитора, зазначений у додатку № 1 "Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги", згідно з яким за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_4, станом на 25 травня 2012 року основна непогашена сума кредиту становить 147 322 грн 25 коп. та сума нарахованих, але не сплачених процентів, становить 1 178 грн 71 коп. (т. 1, а. с. 113-114).

Крім того, відповідно до додатку до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами від 15 червня 2012 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк", заборгованість за кредитним договором, укладеним із відповідачем, станом на 25 травня 2012 року за тілом кредиту (у валюті кредиту) становила 18 249,66; за процентами - 145,52, а станом на 15 червня 2012 року заборгованість за тілом кредиту (у валюті кредиту) становила 17 999,72; за процентами - 82,5 (т. 1, а. с. 255-256).

За таких обставин апеляційний суд правильно вважав, що оскільки умовами укладеного кредитного договору було передбачено, що кредит надається у валюті - доларах США, змін до цього договору в частині визначення валюти кредиту сторонами не вносилося, тому і до позивача як до нового кредитора за договором перейшло право вимоги саме у доларах США.

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що акт приймання-передачі прав вимоги, в якому зазначено про відступлення права вимоги за кредитним договором № 1801/0608/98-100 у розмірі 148 500 грн 96 коп., лише документально підтверджує фактичну передачу прав вимоги від продавця до покупця та не визначає обсягу переданих прав вимоги, що визначаються самими договорами.

Оскільки представник позивача звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог із врахуванням того, що вже після подання позовної заяви відповідач здійснював платежі за кредитним договором на загальну суму 1 957,39 доларів США, із яких: 281,64 доларів США зараховано на сплату процентів за користування кредитом; 175,75 доларів США зараховано на погашення процентів, що нараховані після пред'явлення позову, та 1 500 доларів США зараховано на погашення тіла кредиту, то апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі відповідача доводи щодо розміру кредитних зобов'язань перед позивачем, валюти кредиту та неповідомлення його про заміну кредитора у зобов'язанні були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних рішень судів, із посиланням на норми матеріального закону та наявні у справі докази.

Отже, рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2016 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Сумської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.