646/569/16-ц Про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - 25.01.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Червонозаводського району управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що зі своїм сином - ОСОБА_6, який проживав окремо у квартирі АДРЕСА_1, вона спілкувалась рідко, останній раз на початку 2015 року. З колишньою дружиною сина - ОСОБА_7 та онуками у неї склалися неприязні стосунки, а, отже, їй не було відомо щодо їхніх дій з розшуку зниклого у 2014 році її сина. Вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів та до знайомих з приводу розшуку сина.

Позивачка вказувала про те, що у січні 2016 року її дочка - ОСОБА_5 - дізналась про смерть брата, тобто її сина, яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та отримала свідоцтво про його смерть. Поховання сина від неї приховувалось. Після цього вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте їй було відмовлено у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Вважала, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 1272 ЦК України строк для прийняття спадщини нею пропущено з поважних причин.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк - три місяці (з дня набрання чинності рішення суду) для подання нею до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті спадкодавця - її сина ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки на час відкриття спадщини через неприязні стосунки з сім'єю її сина їй не було відомо про смерть спадкодавця, так як у жовтні 2015 року встановлено факт його смерті, помер він ІНФОРМАЦІЯ_1 року, проте їй стало відомо про смерть сина лише у січні 2016 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, виходив із того, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини можуть визнаватися ті обставини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Причина пропуску строку для прийняття спадщини, як незнання про смерть спадкодавця - її сина ОСОБА_6, не може бути визнана поважною, так як сама по собі ця обставина без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Проте повністю погодитися із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 5 лютого 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції вчинений відповідний актовий запис про смерть ОСОБА_6

Право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу 29 жовтня 2015 року та 12 січня 2016 року повідомила позивачці про те, що за оформленням спадщини після смерті сина позивачки звернулась його дочка і за оформленням спадщини слід було звертатись в установлений законодавством строк (а.с. 16, 71).

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 14 вересня 2016 року № 6-1215цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Судом установлено, що позивачка після зникнення у 2014 році сина - ОСОБА_6 - телефонувала йому та всім його знайомим, просила знайомих завітати до його житла, тобто вчиняла дії направлені на пошуки сина. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а лише 7 жовтня 2015 року встановлено факт відкриття спадщини, тобто після спливу більш ніж восьми місяців, унаслідок чого у спадкоємців померлого були наявні об'єктивні, істотні, непереборні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, так як до 7 жовтня 2015 року не існувало документу що, свідчив би про відкриття спадщини. При цьому позивачка зазначала, що її невістка, поховавши її сина, її про це повідомила, на впізнання сина її не викликали.

У зв'язку з цим висновок апеляційного суду про те, що мати протягом року не цікавилася сином є припущенням, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України) і не оснований на фактичних обставинах справи.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України, належним чином не дослідив, чи наявні у позивачки об'єктивні, істотні, непереборні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Разом з тим згідно з положеннями ч. 3 ст. 335 ЦПК України не може залишатись у силі і рішення районного суду.

У суді першої інстанції, у касаційній скарзі ОСОБА_3 вказувала про те, що її син - ОСОБА_6 - проживав окремо, хворів на алкоголізм, вона його неодноразово лікувала в наркологічних стаціонарах, він мешкав у друзів, у знайомих, а у своїй квартирі бував рідко. Зазначала про те, що у 2014 році син зник, унаслідок чого вона постійно розшукувала його. Проте, 6 січня 2016 року її дочка - ОСОБА_5 - у бюро загублених дізналась про те, що брата, тобто її сина, упізнали у трупі невідомого чоловіка неслов'янської зовнішності ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а 13 серпня 2015 року у міліції ОСОБА_6 було упізнано по фотографії його сином ОСОБА_8 про що ОСОБА_3 не було відомо до січня 2016 року, на упізнання її не запрошували.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався лише на узагальнюючі висновки, не зазначив відповідні їм докази, в повній мірі не перевірив вказані доводи ОСОБА_3, належної правової оцінки їм не надав, а, отже, ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.