Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2016 року,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 10 лютого 2010 року між банком і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримав кредит у розмірі 1 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку "Універсальна" зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 19 січня 2016 року утворилася заборгованість в розмірі 19 143 грн 47 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом урозмірі 1 963 грн 74 коп., заборгованості запроцентами в розмірі 12 841 грн 95 коп., заборгованості по пені та комісії за користування кредитом у розмірі 2 950 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі887 грн 78 коп.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитним договором від 10 лютого 2010 року у розмірі 19 143 грн 47 коп.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 23 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ"ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, встановлений ст. 257 ЦК України, при цьому відповідач заявив про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 10 лютого 2010 року ОСОБА_3 подала письмову анкету-заяву на відкриття рахунку та надання їй кредиту, в якій погодилася з тим, що підписана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають договір про надання банківських послуг. На підставі вказаної заяви банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 1 тис. грн у вигляді початкового встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 3% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до пп. 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж для поповнення карткового рахунку відповідачем проведено 21 січня 2013 року, тому момент виникнення заборгованості - 21 лютого 2013 року.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Згідно з реєстром відправки позовної заяви банк пред'явив позов до суду 21 лютого 2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, проте не надав даному правовому факту жодної правової оцінки.

Отже,суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірили доводів позивача й не надали належної правової оцінки поданим ним доказам, дійшовши передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.