Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника, за касаційною скаргою Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаною вище заявою, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_3 до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, рішення в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню. Разом з тим, відповідач виконав указане рішення суду лише 18 травня 2015 року, видавши відповідний наказ. У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнень, заявник просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 21 жовтня 2014 року по 18 травня 2015 року в розмірі 86 788 грн 98 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, заяву задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 21 жовтня 2014 року по 18 травня 2015 року в сумі 86 788 грн 98 коп., з вирахуванням всіх необхідних платежів.

У касаційній скарзі Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, у якому зазначити розрахунок суми, що належить сплатити позивачу із врахуванням законодавства України.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з вини відповідача мала місце затримка виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Судами установлено, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року, задоволено позов ОСОБА_3 до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначено, що рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Так, ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України (254к/96-ВР) до основних засад судочинства (ч. 5 ст. 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснено у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року відповідачем виконане 18 травня 2015 року шляхом видання відповідного наказу, тобто із затримкою.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Визначаючи розмір середньоденного заробітку ОСОБА_3 у сумі 611 грн 19 коп., суди правильно виходили із встановленої рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року зазначеної обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, правильним є висновок судів про наявність підстав для задоволення заяви, відповідачем не спростовано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, 18 травня 2015 року в спірний період нарахування включено не було, а також у резолютивній частині ухвали суду першої інстанції зазначено, що сума в розмірі 86 788 грн 98 коп. підлягає стягненню з вирахуванням усіх необхідних платежів, в тому числі податкових.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані ухвали залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника відхилити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.