Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємства "Молокозавод-Олком" про визнання правочинів недійними за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2016 року,

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро") звернулось до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 28 вересня 2010 року між ним та приватним підприємством "Молокозавод-Олком" (далі - ПП "Молокозавод-Олком") укладено кредитний договір, за умовами якого підприємство отримало кредитні кошти, які зобов'язалось своєчасно повертати частинами та сплачувати проценти за користування кредитом. Зокрема, позичальник зобов'язався в період дії договору без попереднього письмового дозволу банку не передавати в заставу, оренду, лізинг чи інше користування, володіння (на строк, що перевищує термін дії договору) свої активи, які виступають забезпеченням за цим договором, як забезпечення по зобов'язанням перед іншими кредиторами або здійснювати право власності активами таким чином, що призведе до їх зменшення.

У зв'язку з неналежним виконанням ПП "Молокозавод-Олком" своїх зобов'язань за кредитним договором банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про захист свого порушеного права шляхом примусового стягнення заборгованості з ПП "Молокозавод-Олком" та інших солідарних боржників.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року позов банку про стягнення заборгованості з ПП "Молокозавод-Олком" задоволено частково.

Проте після пред'явлення позову до господарського суду ПП "Молокозавод-Олком" 20 серпня 2014 року на підставі договору купівлі-продажувідчужило 14/20 частин комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 7/20 частин кожному. Решту - 6/20 частин об'єкту, ПП "Молокозавод-Олком" згодом також продав відповідачам на підставі договору купівлі-продажу від 5 березня 2015 року по 3/20 частини кожному.

Крім того, 10 березня 2015 року ПП "Молокозавод-Олком" здійснило відчуження іншого свого майна, зокрема, комплексу за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, у порушення п. 3.4.10 кредитного договору ПП "Молокозавод-Олком" при відчуженні майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволів банку не отримувало, а продаж призвів до зменшення активів підприємства. Разом з тим укладені договори були фіктивними правочинами, оскільки мали на меті створення ускладнень при зверненні стягнення на майно підприємства у ході виконання судового рішення про стягнення кредитних коштів.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Банк Кредит Дніпро" просило суд визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені 20 серпня 2014 року та 5 березня 2015 рокуміж ПП "Молокозавод-Олком" та ОСОБА_4, ОСОБА_5

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2016 року, в задоволенні позову ПАТ "Банк Кредит Дніпро" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк Кредит Дніпро" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "Банк Кредит Дніпро", суд першої інстанції виходив із того, що відчужений за спірними договорами об'єкт в заставі чи під арештом у порядку забезпечення позову не перебував, укладені договори не призвели до зменшення активів ПП "Молокозавод-Олком", асторони договорів після їх укладання досягли правових наслідків, обумовлених правочинами.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, при цьому також зазначив, що передбачені п. 3.4.10 умови кредитного договору щодо заборони на відчуження заставного чи забезпечувального майна, а також зменшення позичальником своїх активів, при укладанні оспорюваних банком договорів купівлі-продажу порушені не були.

Проте повністюпогодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 вересня 2010 року між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та ПП "Молокозавод-Олком" укладено кредитний договір, за умовами якого підприємство отримало кредитні кошти, які зобов'язалось своєчасно повертати частинами та сплачувати проценти за користування кредитом.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14 липня 2014 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення з ПП "Молокозавод-Олком" та інших солідарних боржників кредитної заборгованості.

20 серпня 2014 року між ПП "Молокозавод-Олком" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 14/20 частин комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, по 7/20 частин кожному.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14грудня 2015 року позов ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення з ПП "Молокозавод-Олком"кредитної заборгованості задоволено частково.

5 березня 2015 року між ПП "Молокозавод-Олком" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 6/20 частин комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, по 3/20 частини кожному.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями чч. 1, 3 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

При цьому відповідно до ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 3.4.10 кредитного договору (зі змінами від 27 вересня 2012 року) ПП "Молокозавод-Олком" зобов'язалосьв період дії цього договору без попереднього письмового дозволу банку не робити наступні дії: передавати в заставу, оренду, лізинг чи інше користування, володіння (на строк, що перевищує термін дії цього договору) свої активи, які виступають забезпеченням за цим договором, як забезпечення по зобов'язанням перед іншими кредиторами або здійснювати право власності активами таким чином, що призведе до їх зменшення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства єсвобода договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, для вчинення правочину щодо розпорядження майном, перед укладенням будь-яких договорів, які призводять до втрати права власності, ПП "Молокозавод-Олком" повинно було отримати від банку письмовий дозвіл на укладення договору.

Таким чином, директор ПП "Молокозавод-Олком", як його виконавчий орган, має повноваження діяти та укладати договори від імені товариства з урахуванням обмежень, що встановлені для підприємства.

Відповідно до положень чч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За положеннями ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року № 6-64цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте апеляційний суд, пославшись на збільшення розміру активів підприємства у результаті укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, на зазначене уваги не звернув, не надав правової оцінки тому, чи внаслідок відчуження ПП "Молокозавод-Олком" майна за договорами купівлі-продажу від 20 серпня 2014 року та від 5 березня 2015 року без згоди банку, останнє не втратило можливості звернути на нього стягнення у рахунок погашення кредитної заборгованості та чи не порушено його права.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Однак апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження доводів ПП "Молокозавод-Олком" щодо збільшення розміру активів підприємства внаслідок укладення спірних договорів та наявності грошових коштів на його рахунках.

Отже, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.