Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Ужанського національного природного парку про зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату за касаційною скаргою Ужанського національного природного парку на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 1 грудня 2006 року по 14 жовтня 2014 року між ним та Ужанським національним природним парком укладалися трудові договори, за умовами яких він на весняно-осінній період виконував роботи згідно посадової інструкції пожежного сторожа - оперативного чергового, а в зимовий період виконував роботи по опаленню приміщень офісу адміністрації парку. 14 жовтня 2014 року наказом виконуючого обов'язки директора Ужанського національного природного парку його було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Позивач вказував про те, що у період перебування у трудових відносинах з відповідачем він працював за таким графіком, а саме кожної третьої доби по 24 години на добу та отримував мінімальну заробітну плату, що підтверджується довідкою про заробітну плату та інші прибутки за 2013-2014 роки.

Зазначав про те, що після звільнення він дізнався, що є відповідна специфіка нарахування заробітної плати та усіх інших платежів у разі роботи у нічний час, та при роботі у вихідні, святкові дні, унаслідок чого вважав, що відповідачем порушено його трудові права щодо нарахування та виплати заробітної плати.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3. просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити йому заробітну плату з врахуванням роботи у нічний час, святкові та вихідні дні.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано Ужанський національний природний парк здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 заробітної плати з врахуванням відповідної роботи у нічний час та святкові неробочі дні з 20 серпня 2012 року по 14 жовтня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Ужанський національний природний парк, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами склалися трудові відносини (ст. 21 КЗпП України), а доказів виникнення цивільно-правових відносин відповідачем не надано. У зв'язку з цим відповідач зобов'язаний перерахувати та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату за період з 20 серпня 2012 року по 14 жовтня 2014 року.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що між сторонами склалися саме трудові відносини, які регулюються трудовим законодавством, а не цивільно-правові, а, отже, вірно зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати з урахуванням відповідної роботи у нічний час та святкові, неробочі дні.

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що з 1 грудня 2006 року по 14 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та Ужанським національним природним парком укладалися договори, за умовами яких ОСОБА_3 на весняно-осінній період виконував роботи згідно посадової інструкції пожежного сторожа - оперативного чергового, а у зимовий період виконував роботи по опаленню приміщень офісу адміністрації парку.

14 жовтня 2014 року наказом виконуючого обов'язки директора Ужанського національного природного парку ОСОБА_3 було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на таке.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено у ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги та зазначити мотиви її відхилення, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Апеляційнийсуд, у порушення вищевказаних вимог закону,відхиляючиапеляційну скаргу, обмежився лише узагальнюючою фразою про те, що рішеннясуду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а між сторонами виникли трудові відносини, а не цивільно-правові, мотиви її відхилення в ухвалі не зазначив, чимпорушив вимогич. 2 ст. 315 ЦПК України.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, апеляційнийсуд, не звернув увагу на те, що цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір доручення тощо), предметом якого є надання певногорезультату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

За договором, укладеним між Ужанським національним природним парком і ОСОБА_3, позивач зобов'язуєвся за винагороду виконувати для відповідача індивідуально визначену роботу, надавати певні послуги.

Апеляційний суд, зазначаючи про те, що між сторонами наявні трудові відносини, не звернув увагу на те, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою спірного договору є отримання певних послуг.

Отже, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включенудо штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, отримання певних послуг. Договором також може бути передбаченопопередню або поетапну оплату. Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Таким чином, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових єте, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що між сторонами укладено трудовий договір, оскільки не дослідив чи було прийнято позивача на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановив факту роз'яснення позивачеві його прав і обов'язків та проінформування під розписку щодо умов праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Крім того, зобов'язуючи відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу заробітну плату, суд не звернув уваги на вимоги ст. 215 ЦПК України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , в якому судам роз'яснено, що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215 - 217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум.

Отже, суд у порушення вищевказаних вимог закону, вирішуючи спір шляхом зобов'язання роботодавця здійснити перерахунок та виплату заробітної плати з врахуванням відповідної роботи у нічний час та святкові, неробочі дні, не звернув увагу на те, що таке вирішення спору тягне за собою новий спір між сторонами щодо правильного обчислення вищевказаної заробітної плати.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Ужанського національного природного парку задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.