Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору поруки, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та представника в ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - ПАТ "Укргазвидобування") звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому просило визнати недійсним договір поруки від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк").

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 29 серпня 2013 року між ПАТ "Укргазвидобування" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений кредитний договір, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 79 870 тис. грн зі сплатою 24 % річних та терміном повернення до 31 грудня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 листопада 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, які передбачені в п. 3.3 зазначеного вище договору, та з метою погашення заборгованості за кредитним договором, у лютому 2015 року банком, на підставі п. 1.3. договору поруки, було здійснено списання з депозитного рахунку ОСОБА_3, який відкритий у ПAT "Дельта Банк", грошових коштів у сумі, що є еквівалентом 12 млн грн.

Позивач зазначав, що за умовами договору кредитної лінії від 29 серпня 2013 року його виконання забезпечується лише одним видом забезпечення - заставою, а тому забезпечення виконання кредитного договору іншим видом забезпечення, ніж застава, не допускається.

Посилаючись на наведені вище обставини, позивач просив визнати договір поруки недійсним, як такий, що суперечить положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року, позов ПАТ "Укргазвидобування" задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 28 листопада 2014 року, що укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта Банк". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах третя особа ОСОБА_4 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просять скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржувані судові рішення не повністю відповідають зазначеним вимогам.

Судами встановлено, що 29 серпня 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Укргазвидобування" був укладений договір про надання кредиту в межах відновлювальної кредитної лінії із максимальним лімітом заборгованості у розмірі 150 млн грн, зі сплатою 24 % річних та кінцевим терміном погашення не пізніше 28 серпня 2014 року.

Згідно з п. п. 1.1.1, 1.1.2 п. 1.1 договору кредитної лінії від 29 серпня 2013 року (з урахуванням змін, внесених додатковим договором від 28 листопада 2014 pоку № 4), розмір кредитних коштів, наданих у користування позивача, становив 79 870 тис. грн із кінцевим строком повернення не пізніше 31 грудня 2014 року.

29 серпня 2013 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Укргазвидобування" був укладений договір застави майнових прав на забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором.

01 листопада 2013 року між Національним банком України та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір застави майнових прав, відповідно до п. 1.1 якого предметом застави є майнові права за договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року та додатковими договорами до нього.

Відповідно до п. 1.4 договору застави майнових прав надана застава забезпечує виконання ПАТ "Дельта Банк" вимог Національного Банку України за кредитами для підтримки ліквідності, надані згідно з кредитними договорами, що перераховані у вказаному пункті.

28 листопада 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 був укладений договір поруки на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року у межах ліміту відповідальності у розмірі 12 млн грн.

29 квітня 2015 року протоколом № 1 засідання комісії ПAT "Дельта Банк" із перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями виявлено нікчемний правочин, укладений 28 листопада 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3

30 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір відступлення права вимоги, згідно із яким останній отримав право вимоги поручителя, який виконав за ПАТ "Укргазвидобування", забезпечене за договором поруки кредитне зобов'язання.

07 травня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПAT "Дельта Банк" повідомило листом ОСОБА_3 про нікчемність укладеного договору поруки та відповідно нікчемність погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року шляхом договірного списання грошових коштів у лютому 2015 року з рахунків ОСОБА_3

Про зазначене також було повідомлено ПАТ "Укргазвидобування".

Задовольняючи позов ПАТ "Укргазвидобування", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили із того, що забезпечення виконання основного зобов'язання має бути встановлено договором або законом. Оскільки кредитний договір, як основне зобов'язання, не містить умови щодо можливості укладення договору поруки в якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань, суди дійшли висновку про невідповідність оскаржуваного договору положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов'язання чи його види можуть визначатись виключно самим основним зобов'язанням, а учасники відповідних цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що виконання зобов'язань ПАТ "Укргазвидобування" за кредитним договором забезпечено договором поруки, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта Банк" відповідно до положень ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Чинним законодавством не передбачено обов'язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов'язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов'язань. Вищезазначені норми не передбачають й обов'язкового визначення основним зобов'язанням видів забезпечення його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 20 лютого 2012 року у справі № 6-51 цс11, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов'язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним.

Наведені вище обставини суди попередніх інстанцій не врахували, а також не звернули уваги на те, що чинним законодавством України та умовами як кредитного договору, так і оспорюваного договору поруки не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 14 серпня 2012 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язані, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно зі ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Поручитель у розумінні ст. 528 ЦК України є іншою особою, яка згідно з договором поруки зобов'язалася перед ПАТ "Дельта Банк" виконати за боржника (ПАТ "Укргазвидобування") його зобов'язання.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про заставу", якщо у випадку застави майнових прав боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.

Таким чином, отримані ПАТ "Дельта Банк" від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 12 млн грн за договором поруки стали предметом застави за договором застави майнових прав від 01 листопада 2013 року, про що ПАТ "Дельта Банк" повинен був повідомити Національний банк України, як заставодержателя.

Частиною 2 ст. 52 Закону України "Про заставу" передбачено, що, одержавши кошти від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум, заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

Таким чином, укладення договору поруки та його виконання ОСОБА_3 жодним чином не порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за зазначеним вище договором застави.

Крім того, Національний банк України, як заставодержатель за договором застави майнових прав від 01 листопада 2013 pоку, до суду про визнання договору поруки недійсним не звертався.

Суди, вирішуючи спір, на зазначене уваги також не звернули.

Статтями 215, 216 ЦК України встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів особи, яка не є його стороною, є підставою для відмови у позові про визнання його недійсним.

Предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , договір поруки укладається кредитором за зобов'язаннями, які забезпечуються порукою, і поручителем. Оскільки позичальник є не стороною договору поруки, а стороною у зобов'язанні, забезпеченому порукою, чинне законодавство України не передбачає обов'язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки. Разом із тим це не означає, що за позовом позичальника такий договір поруки не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права чи розширює обов'язки, зокрема, передбачає оплату послуг поручителя боржником відповідно до вимог статті 558 ЦК України, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем, тощо.

Задовольняючи позов ПАТ "Укргазвидобування" та визнаючи недійсним договір поруки від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта Банк", у справі за позовом особи, яка не була стороною оспорюваного договору, суди зазначених вище вимог закону не врахували і не застосували їх до спірних правовідносин, не встановили, яке невизнане чи оспорюване цивільне право позивача було порушено.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України "Про заставу" відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із органом, який здійснює управління корпоративними правами держави в цьому товаристві, у порядку, передбаченому для державних підприємств.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 10 липня 2015 pоку № 3326 ПАТ "Укргазвидобування" за класифікацією інституційних секторів економіки України відноситься до приватних нефінансових корпорацій.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993 року № 210/93 корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства.

Враховуючи, що акції ПАТ "Укргазвидобування", утвореного у процесі перетворення дочірньої компанії, а не у результаті корпоратизації державного підприємства, об'єктом якої бути не могло, належать не державі, а юридичній особі приватного права, дія ч. 4 ст. 11 Закону України "Про заставу" не поширюється на ПАТ "Укргазвидобування".

Суди попередніх інстанцій на вказане вище також уваги не звернули, доводів та заперечень сторін не перевірили, не встановили у повному обсязі фактичних обставин, що мають значення для справи, не дотрималися вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не дали юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині вимог до поручителя ОСОБА_3 з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2 (v0002700-09) (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (2747-15) (ст. 17) або ГПК України (1798-12) (ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

В абзаці 3 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 (v0002700-09) роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-467цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1737цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-224цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вирішуючи позовні вимоги, які виникли з окремих договорів про відкриття кредитної лінії й поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розглянули його разом із вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги ПАТ "Укргазвидобування" до ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору поруки віднесено до юрисдикції господарських судів, що судами залишено поза увагою, тому судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та представника в ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.