Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсним договору поруки за касаційною скаргою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір поруки від 01 серпня 2007 року, укладений між ним та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра").

Вимоги обґрунтовані тим, що у вересні 2014 року він дізнався про те, що 01 серпня 2007 року між ним та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") укладено договір поруки, згідно з яким він зобов'язується перед банком відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 01 серпня 2007 року. Вказаний договір поруки укладено без його (позивача) відома та поза волею, він його не підписував.

Оскільки укладений договір порушує його права, просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір поруки від 01 серпня 2007 року № 1211-Н/2, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_3, недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України (1618-15) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 01 серпня 2007 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договірёзгідно з яким остання отримала кредит у розмірі 135 тис. доларів США зі сплатою 12,49 %, терміном до 20 липня 2037 року.

01 серпня 2007 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 укладено договір поруки на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 перед банком за кредитним договором від 01 серпня 2007 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2007 року у розмірі 1 578 881 грн 35 коп.

Згідно з виконавчим листом, виданим Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 08 жовтня 2013 року, з ОСОБА_4, ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ "КБ "Надра", який є правонаступником ВАТ "КБ "Надра"", заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2007 року у розмірі 1 578 881 грн 35 коп.

Задовольняючи позов ПАТ КБ "Надра", суд першої інстанції, пославшись на норми ст. ст. 203, 215 ЦК України, виходив із його обґрунтованості, вважаючи, що позивач договір поруки не підписував.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши докази, які були наявні у матеріалах справи на момент ухвалення судового рішення, а також врахувавши обставини справи, виходив із недоведеності позивачем заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до статті 14 ЦПК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частина друга статті 223 ЦПК України).

Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання поруки недійсною за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильним.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що підпис від його імені у договорі поруки від 01 серпня 2007 року йому не належить.

При цьому, належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправомірно розглянув справу за його відсутності, безпідставні, оскільки ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату апеляційного розгляду (а. с. 151), а його заяві про відкладення розгляду справи (а. с. 152) апеляційний суд дав належну оцінку, що відповідає його повноваженням, визначеним ч. 1 ст. 305 ЦПК України, визнавши причину неявки неповажною.

Інші доводи скарги висновків суду також не спростовують.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.