Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва", Подільський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання особи такою, що не набула права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що в червні 2013 року відповідач виїхала за межі країни та більше не поверталася. З цього часу відповідач в квартирі не проживає, у витратах з оплати житлово-комунальних послуг участі не приймає.

У серпні 2015 року відповідач подала зустрічну позовну заяву, в якій просила визнати ОСОБА_4 таким, що не набув права користування жилим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_5 в користуванні якої перебуває спірна квартира, не приймала рішення про вселення ОСОБА_4 і набуття ним самостійного права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та не отримувала дозволу на вселення від власника гуртожитку відповідно до ст. ст. 130, 131 ЖК УРСР та п. 17 Примірного положення про гуртожитки.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва", Подільський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про визнання особи такою, що не набула права користування жилим приміщенням відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 просять скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року в частині зустрічного позову касаційним судом не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції з яким також погодилася колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що позивач ОСОБА_4 не зареєстрований у спірному жилому приміщенні, а тому не має законних підстав звертатися з позовом до суду про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням. ОСОБА_4 не є належним позивачем, так як його права не порушені, оскільки він знятий з реєстраційного обліку.

Доводи касаційної скарги щодо права ОСОБА_4 на звернення до суду з даним позовом, застосування ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР та наявності підстав для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування житловим приміщення не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як установлено судами попередніх інстанції, 30 квітня 2013 року на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" видала ОСОБА_5 ордер НОМЕР_1 на жилу площу в гуртожитку, квартира АДРЕСА_1 на одну особу.

11 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2015 року шлюб зареєстрований 11 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 одразу після одруження, в червні 2013 року виїхала на заробітки за межі України.

20 липня 2012 року ОСОБА_5 видала довіреність на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважила останнього представляти її інтереси в установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування з усіх питань, бути представником у паспортному відділі та інших компетентних органах з питань зняття з реєстрації (виписки) або реєстрації (прописки) по будь-якій адресі.

На підставі вказаної довіреності ОСОБА_4 10 вересня 2014 року звернувся до Подільського РВ ГУДМС України в м. Києві із заявою про реєстрацію свого місця проживання та 16 вересня 2014 року його було зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1.

Як вбачається з висновку щодо перевірки підстав реєстрації місця проживання ОСОБА_4, затвердженого 07 листопада 2015 року начальником Подільського РВ ГУ ДМС України в м. Києві Коршуновим О.В., згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Однак в наданій для реєстрації місця проживання довіреності серед правочинів, які може вчиняти представник не має реєстрації місця проживання останнього або третіх осіб. Таким чином, реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено без належної перевірки визначених законодавством підстав такої реєстрації, зокрема щодо представника, який може бути уповноважений на вчинення правочинів, право на вчинення яких має особа яку він представляє.

Враховуючи викладене, реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства України, а тому реєстрацію ОСОБА_4 в зазначеному гуртожитку скасовано.

Відповідно до довідки форми № 3 від 13 листопада 2015 року в гуртожитку в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа, а саме - ОСОБА_5 з 27 січня 2012 року, інших осіб в даній кімнаті не зареєстровано.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Змінами до законів України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ "Про приватизацію державного майна" (2163-12) передбачено, що гуртожитки включено до об'єктів державного житлового фонду, що підлягає приватизації ( Закон України від 03 березня 2005 року № 2453-ІV "Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках" (2453-15) ).

Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК УРСР.

Тобто норми частини першої ст. 71 ЖК УРСР щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася жила площа для проживання в гуртожитках (за відсутності підстав для виселення).

В даній справі спір виник з приводу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, що належить до комунальної власності комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва".

Як вбачається з матеріалів справи позивачу ордер на вселення до спірного приміщення не видавався, позивач не звертався до суду з позовом про визнання за ним права користування спірним приміщенням, реєстрація позивача за вказаною адресою скасована, а тому останній не набув правових підстав для звернення з позовом до суду про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням з підстав передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР.

Не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що він вселився до відповідача як член сім'ї, а тому відповідно до ст. 65 ЖК УРСР набув права користування жилим приміщенням, оскільки як вбачається з копії позовної заяви ОСОБА_5 від 21 листопада 2014 року остання стверджувала, що сторони більше року не проживають разом, в неї створилася нова сім'я, що також не оспорюється позивачем, тобто на момент реєстрації позивача у спірному жилому приміщенні сторони разом не проживали, докази того, що відповідач надавала згоду на вселення позивача матеріали справи не містять.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року (v0002700-85) № 12, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено, що позивачем дотримано порядок вселення до спірного житлового приміщення за згодою наймача.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року в частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.