Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 22 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), та ним було укладено кредитний договір № KGMDG50000004512, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 21 462,50 грн та договір про іпотечний кредит № KGMDG40000004512, за умовами якого надано кредит в сумі 109 837,50 грн на строк до 22 січня 2028 року зі сплатою 15 % на рік.

На забезпечення виконання зобов'язань за цими кредитними договорами між банком та ОСОБА_5, 22 січня 2008 року укладено договір поруки.

26 червня 2008 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" повідомив позивача листом про зміну розміру процентної ставки і збільшення її до 25,08 % на рік, при цьому запропонував переукласти кредитні договори в іноземній валюті (доларах США) на умовах сплати 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за користування кредитними коштами.

01 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та позивачем укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 22 січня 2008 року № KGMDG50000004512 та додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 22 січня 2008 року № KGMDG40000004512, якими змінено умови кредитних договорів від 22 січня 2008 року та передбачено, зокрема повернення кредиту в іноземній валюті.

Зазначав, що вказані додаткові угоди складені з порушенням правил їх оформлення, оскільки надруковані дрібним шрифтом, що позбавляє можливості ознайомитись з їх змістом, в угодах відсутні номера рахунків, на які здійснюється сплата та номера платіжних карток. Він не був ознайомлений відповідачем з умовами надання кредиту, йому не надавався банком детальний розпис загальної вартості кредиту, не надано інформацію про повну орієнтовну вартість кредиту. Умови додаткових угод не погоджені з поручителем. В додаткових угодах не визначено на яких умовах йому надано кредити, а саме: по технології житло в кредит чи під заставу житла, не попереджено про валютні ризики. Додатковими угодами приховано справжній правочин щодо укладення кредитних договорів у національній валюті України - гривні. Крім того, умови договору є несправедливими для нього, як для споживача, оскільки умовами додаткових угод передбачено додатковий платіж у розмірі 3 % від суми зарезервованих ресурсів у іноземній валюті, передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту, а така умова є кабальною, умови додаткових угод є заплутаними та не зрозумілими йому, як споживачу. Наслідком укладення додаткових угод про переведення кредитних договорів у іноземну валюту є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Після доповнення позовних вимог, просив суд визнати додаткову угоду до кредитного договору від 22 січня 2008 року № KGMDG50000004512 та додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 22 січня 2008 року № KGMDG40000004512, укладені 01 серпня 2008 року, недійсними з моменту їх укладення; здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 року по березень 2015 року із розрахунку наданого кредиту в сумі 21 462,50 грн та 109 837,50 грн під 15 % річних за користування кредитами.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було надано кредит позивачу з дотриманням норм чинного законодавства та позивачем не було надано доказів на підтвердження недійсності додаткових угод до кредитного договору та договору про іпотечний кредит.

Доводи касаційної скарги щодо удаваності правочину та обману під час укладення додаткових угод та кабальних для споживача умов договору не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 22 січня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № KGMDG50000004512 за умовами якого банк надав кредит в сумі 21 462,50 грн та договір про іпотечний кредит № KGMDG40000004512, за умовами якого надано кредит в сумі 109 837,50 грн.

Умовами договорів передбачено строк повернення кредитів до 22 січня 2028 року зі сплатою 15 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язань за цими кредитними договорами між банком та ОСОБА_5 укладено 22 січня 2008 року договір поруки, а також між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 14 лютого 2008 року укладено іпотечний договір № KGMDG40000004512, згідно з яким ОСОБА_4 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2008 року.

29 липня 2008 року ОСОБА_4 звернувся до банку із заявою про зміну валюти кредитування та про конвертацію заборгованості за кредитним договором та іпотечним договором з гривні України у долари США, за курсом на час укладення додаткових угод до цих договорів.

01 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 22 січня 2008 року № KGMDG50000004512 та додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 22 січня 2008 року № KGMDG40000004512, якими передбачено, що кредит надано на строк з 01 серпня 2008 року по 22 січня 2028 року включно у вигляді строкових кредитів, відповідно у розмірі 4 472,42 доларів США на придбання нерухомості та у розмірі 23 670,33 доларів США. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 7.2 даного договору.

У додаткових угодах визначено, що станом на 01 серпня 2008 року залишок заборгованості за кредитним договором від 22 січня 2008 року № KGMDG50000004512 складає 20 752,05 грн, що еквівалентно 4 472,42 доларів США, а за договором про іпотечний кредит від 22 січня 2008 року № KGMDG40000004512 складає 109 830,35 грн, що еквівалентно 23 670,33 доларів США.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тобто, положення даної статті надають учасникам цивільного обороту право вільно, з урахуванням власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати, а також вільно вибрати майбутнього контрагента у договірних відносинах.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Судами установлено, що ЗАТ КБ "ПриватБанк", зареєстрований Національним банком України 19 березня 1992 року за номером 92, 04 грудня 2001 року була видана НБУ України банківська ліцензія № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Також 29 липня 2003 року Національним банком України, банку видано дозвіл № 22-2 (з додатком) на право здійснення операцій з валютними цінностями.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , згідно з якими частину першу статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Кредитний договір, договір про іпотечний кредит укладені сторонами 22 січня 2008 року, а додаткові угоди до них укладені 01 серпня 2008 року. На час укладання договорів та додаткових угод до них Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (z0541-07) , банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (п. 3.3 Правил).

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що пунктами 7.5 додаткових угод, підпис на яких не оспорюється позивачем, підтверджується, що позичальнику надана інформація щодо детального опису загальної вартості кредиту, що вказаний у додатку № 1 до цих договорів.

Заявою позичальника про переведення залишку заборгованості станом на дату укладення додаткових угод до кредитних договорів зазначено, що заявником обрано кредит у доларах США. Вказані умови передбачені і графіком платежів.

Додатком № 1 до додаткових угод про загальну вартість кредиту спростовуються доводи позивача про те, що він при укладенні додаткових угод не був повідомлений банком про валютні ризики, в якому передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе позичальник. Ознайомлення з такою умовою позивача підтверджено його підписом. Вказане свідчить про дотримання банком вимог п. 3.8 Правил при наданні кредиту у іноземній валюті.

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, йому відомо було про можливість отримання кредиту в національній валюті.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Право банку вимагати дострокового повернення кредиту передбачене Законом, тому умови додаткових угод щодо дострокового повернення кредиту не суперечать закону.

За таких обставин доводи позивача про те, що умови про право банку вимагати дострокового повернення коштів є кабальними, несправедливими, не ґрунтуються на законі.

Умови додаткових угод, зокрема п. п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.5 не містять положень про додаткові витрати споживача зі змінними величинами, які він зобов'язаний сплатити на користь банку, отже такі умови не є несправедливими. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

З урахуванням того, що спірні додаткові угоди підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позивач на момент укладення додаткових угод не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних додаткових договорів та в подальшому виконував їх умови, відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню додаткових угод, у додатках до цих угод та графіку погашення кредиту, які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод № № KGMDG50000004512 від 01 серпня 2008 року та № KGMDG40000004512 від 01 серпня 2008 року, при цьому правильно застосував положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.