Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Дьоміної О.О., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Одеська міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, витребування майна з чужого володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_6, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 31 серпня 2016 року,

У липні 2009 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що нежиле підвальне приміщення загальною площею 114,3 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується рішенням Одеської міської ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області", відповідно до якого у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий і нежилий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста, у тому числі нежиле приміщення підвалу, загальною площею 114,3 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_1. Даний факт оспорювався ОСОБА_4, який подав до Приморського районного суду м. Одеси позов до Одеської міської ради про визнання права власності на вказане спірне приміщення. Заочним рішенням цього суду від 10 липня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено у повному обсязі та за ним визнано право власності на спірний об'єкт. Одеською міською радою була подана заява про перегляд заочного рішення від 10 липня 2007 року, яка ухвалою від 22 травня 2008 року була задоволена та заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2008 року скасовано. Ухвалою від 2 жовтня 2008 року позов ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі ст. 207 ЦПК України. Однак незважаючи на це у період з 10 липня 2007 року по 22 травня 2008 року ОСОБА_4 розпорядився вказаним майном, в результаті чого право власності на нежиле підвальне приміщення загальною площею 114,3 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, незаконно перейшло до ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради вважав, що ОСОБА_4 не мав права власності на вказане приміщення, і відповідно, не мав права на його відчуження. У зв'язку з цим просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року нежитлового приміщення - підвалу, загальною площею 114, 3 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який посвідчений у реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського територіального округу Тиквенко М.О., у реєстрі за № 4352; зобов'язати усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_5 з нежитлового приміщення та витребувати у нього це приміщення і передати його територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року нежитлового приміщення - підвалу, загальною площею 114, 3 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського територіального округу Тиквенко М.О., у реєстрі за № 4352.

Зобов'язано усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_5 з нежитлового приміщення - підвалу, загальною площею 114, 3 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1.

Витребувано у ОСОБА_5 нежитлове приміщення - підвал, загальною площею 114, 3 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 та передано зазначене приміщення територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 31 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення із спірного приміщення ОСОБА_5 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення у справі про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року нежитлового приміщення - підвалу, загальною площею 114, 3 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки судами правильно встановлено, вказане приміщення вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та органу, якому делеговані повноваження щодо управління комунальним майном - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради поза їх волею, оскільки рішення про відчуження спірного приміщення вони не приймали. Відповідно, встановлено, що ОСОБА_4 не набув права власності на вказане приміщення.

Такий висновок судів відповідає встановленим у справі обставинам та наявним доказам, яким суди відповідно до ст. ст. 60, 212, 303 ЦПК України надали належну оцінку.

У той же час апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення із спірного приміщення ОСОБА_5, оскільки доказів того, що спірне приміщення знаходиться саме у його користуванні, і, що саме він чинить перешкоди у володінні спірним приміщенням територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради матеріали справи не містять.

Крім того, апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення прийняв до уваги те, що виселення з нежитлового приміщення не передбачено законом, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, відхилити, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013 року в нескасованій частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.