755/6072/15-ц Про усунення перешкод щодо участі і спілкуванні і вихованні з онуками - 19.01.2017 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі і спілкуванні і вихованні з онуками, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їх рідний син ОСОБА_7 перебував з відповідачем в шлюбі, від якого вони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є внуками позивачів. 17 липня 2012 року даний шлюб було розірвано. Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 04 грудня 2012 року "Про вирішення питання щодо участі батька, баби та діда у вихованні малолітніх дітей" було вирішено питання про участь позивачів у вихованні їхніх внуків. Однак дане розпорядження відповідачем не виконувалось. В період з 22 травня 2014 року по 20 жовтня 2014 року діти проживали разом з батьком. Відповідач 20 жовтня 2014 року самоправно забрала дітей з дитсадка та повезла до свого місця проживання по АДРЕСА_1, де вони і зараз перебувають.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили зобов'язати відповідача усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні з внуками ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Встановити способи участі позивачів у вихованні з внуками у формі побачення з дітьми та відвідування їхнього місця проживання по АДРЕСА_2 з 16-ї години третьої п'ятниці кожного місяця до 16-ї години третьої неділі кожного місяця, а також з 01 по 25 серпня кожного року для оздоровлення та літнього відпочинку дітей та зобов'язати відповідача передати дітей позивачам.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні своїх малолітніх онуків ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5. Визначено спосіб участі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні своїх малолітніх онуків ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5: першої суботи та першої неділі кожного місяця з 10.00 год. до 19.00 год. у присутності батька. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення способу участі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні своїх малолітніх онуків ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановивши такий спосіб участі: з 16.00 год. кожної третьої п'ятниці щомісяця до 16.00 год. кожної третьої неділі щомісяця за місцем проживання баби і діда по АДРЕСА_2 та з 01 по 15 серпня щороку для оздоровлення та літнього відпочинку дітей. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що згідно з розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 04 грудня 2012 року "Про вирішення питання щодо участі батька, баби та діда у вихованні малолітніх дітей" було визначено участь позивачів у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, у формі спілкування з малолітніми дітьми першої суботи та першої неділі з 10 год. до 19 год.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року визначено участь батька ОСОБА_7 у вихованні дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно актів державного виконавця від 18 грудня 2014 року, від 15 січня 2015 року та від 22 січня 2015 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року не виконано, а саме: ОСОБА_6 на надала ОСОБА_7 малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Відповідно до висновку щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 05 листопада 2014 року орган опіки та піклування Чорнобаївської районної державної адміністрації Черкаської області вважає за доцільне визначити місце проживання дітей з батьком ОСОБА_7

Судом також встановлено, що з 20 жовтня 2014 року відповідач повністю ізолювала онуків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від позивачів та не дає можливості їм спілкуватися.

Частиною 2 ст. 2 СК України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини (995_021) , іншими міжнародними договорами України, у томі числі і спілкуватися зі своїм батьком, бабусею та дідусем.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

За змістом ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини (995_384) , дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, принаймні в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині визначення способу участі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні своїх малолітніх онуків, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно врахував особи позивачів як таких, що мають позитивні характеризуючи дані, мають можливість та бажання приймати активну участь у вихованні дітей, особисту прихильність онуків до позивачів, психологічну прив'язаність й бажання бути бабусею та дідусем у житті дітей, а також те, що таке спілкування не перешкоджатиме розвитку дітей, наявність між сторонами суперечок щодо участі позивачів у спілкуванні та вихованні дітей.

Апеляційним судом також враховано, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року визначено участь батька ОСОБА_7 у вихованні дітей - щочетверга з 17.00 год. до 19.00 год., а також ту обставину, що малолітні діти також спілкуються з іншими бабою та дідом - батьками відповідача ОСОБА_6

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ