Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Гримич М.К., Кафідової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції про встановлення та зміну порядку і способу виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання малолітньої дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 лютого 2016 року,

У листопаді 2015 року державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції (далі - ВДВС Миколаївського РУЮ) звернувся до суду з указаною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 08 травня 2015 року зобов'язано батька ОСОБА_5 повернути малолітню дитину ОСОБА_6 матері ОСОБА_4 На підставі даного рішення було відкрито виконавче провадження. У ході виконавчого провадження державним виконавцем було скеровано до суду подання про примусове проникнення до житла, в якому перебуває дитина. Миколаївським районним судом Львівської області 06 липня 2015 року подання було задоволено. Однак, це рішення було скасоване апеляційним судом Львівської області, оскільки рішення суду першої інстанції не містить висновку про необхідність відібрання дитини у ОСОБА_7

Враховуючи викладене, державний виконавець ВДВС Миколаївського РУЮпросив змінити порядок та спосіб виконання рішення, встановити інший порядок та спосіб.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 лютого 2016 року, в задоволенні заяви відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані ухвали та постановити нову ухвалу, якою заяву задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 03 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю - ОСОБА_4 та зобов'язано ОСОБА_5 повернути малолітню дитину ОСОБА_6 матері ОСОБА_4.

На підставі вказаного рішення суду 08 травня 2015 року було видано виконавчий лист, який поступив на виконання у ВДВС Миколаївського РУЮ.

Разом з тим, заявник просив змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, встановивши спосіб виконання рішення суду, а саме відібрати малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у Батька ОСОБА_5 та передати матері - ОСОБА_4

Відповідно до ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові до виконання на всій території України, а державна виконавча служба як єдиний орган примусового виконання зобов'язана вжити всіх необхідних заходів для його виконання.

Частиною 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Така ж норма міститься і у ст. 373 ЦПК України.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду щодо зобов'язання відібрати малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька ОСОБА_5 та передати матері ОСОБА_4 фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України.

Місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заяви державного виконавця ВДВС Миколаївського РУЮ про встановлення та зміну порядку і способу виконання рішення суду.Крім того, апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказану ухвалу без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 23 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.