Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_7, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно йому, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 по 1/3 частині кожному.

12 травня 2014 року на підставі договору ОСОБА_5 подарувала 1/3 частину квартири ОСОБА_6 На час укладення цього договору його дочка ОСОБА_7 була неповнолітньою, але ОСОБА_5 не отримала дозвіл органів опіки та піклування на вчинення правочину щодо відчуження майна, право власності та право користування у якому має неповнолітня.

Посилаючись на вищевказане, позивач просив суд визнати договір дарування недійсним та застосувати правові наслідки недійсності правочину - повернути ОСОБА_5 у власність 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_7, про визнання договору дарування недійсним, відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що права позивача оспорюваним договором порушені не були.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що згода органу опіки та піклування при вчиненні договору дарування не була потрібна, оскільки відчужувалась 1/3 частина, що належить ОСОБА_5, а не частка неповнолітньої ОСОБА_7

Отже, ОСОБА_7 залишилась власником своєї 1/3 частини у квартирі, була зареєстрована та проживала в цій квартирі, тому оспорюваним договором вона не обмежена або позбавлена жодної із складової права власника.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що є всі підстави для визнання правочину нікчемним, оскільки була відсутня згода органу опіки та піклування, є безпідставними та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2 по 1/3 частини кожному.

12 травня 2014 року на підставі нотаріально посвідченого договору ОСОБА_5 подарувала належну їй 1/3 частину квартири ОСОБА_6

Дозволу органу опіки та піклування на відчуження своєї частки не отримала.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК України" від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

ОСОБА_4 стороною оспорюваного правочину не був.

На час укладання договору дарування ОСОБА_7 досягла 17 років та мала неповну цивільну дієздатність та мала право на управління своїм майном самостійно та вчинення правочинів за згодою батьків та дозволу органу опіки та піклування. ОСОБА_7 не вчиняла ніяких правочинів із своїм майном, а тому отримання дозволу органу опіки та піклування не було потрібно.

Крім того, судами встановлено, що позивач останні 8 років проживав на території Російської Федерації, де постійного місця проживання не має, участі у вихованні дитини не приймав. Тому навіть для вчинення правочину щодо майна дитини його згоди не було потрібно.

На час подачі позовної заяви до суду ОСОБА_4 ОСОБА_7 на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2014 року мала повну цивільну дієздатність та могла самостійно звернутись до суду за захистом порушених своїх прав.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.