Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про витребування майна з чужого незаконного володіння та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_7, про застосування наслідків нікчемного правочину та відшкодування вартості поліпшень майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що 15 квітня 2009 року між ним та ОСОБА_6 у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2009 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 липня 2009 року скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.

Незважаючи на вищевказане рішення, 09 грудня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1197.

Разом з тим, заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року у справі № 127/1251/14-ц визнано недійсним вищевказаний договір дарування та встановлено, що на момент укладення даного договору ОСОБА_6 було відомо про те, що вона не мала права здійснювати відчуження спірної квартири.

Посилаючись на те, що правочин, на підставі якого було припинено його право власності, визнано судом нікчемним, ОСОБА_4 просив суд витребувати з незаконного володіння відповідача належну йому квартиру.

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернулся до суду із позовом, обґрунтовуючи який зазначила, що між нею та ОСОБА_4 у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

Відповідно до умов даного договору купівлі-продажу відповідачу було передано кошти в сумі еквівалентній 17 000 доларів США.

Позивачем протягом 2009-2014 років проведені невід'ємні поліпшення спірного нерухомого майна, загальна вартість яких відповідно до звіту про незалежну оцінку майна складає 197 376 грн.

Посилаючись на те, що правочин, на підставі якого позивачем були передані ОСОБА_4 кошти є нікчемним, ОСОБА_6 просила суд застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути з відповідача на її користь 378 760 грн, а також 197 376 грн відшкодування вартості невід'ємних поліпшень спірної квартири.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 квартиру за № АДРЕСА_2 та складає 47/100 частки квартири АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат зі сплати судового збору 3 654 грн.

Позов ОСОБА_6 задоволено.

Застосовано наслідки нікчемного правочину та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 378 760 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 197 376 грн у відшкодування вартості невід'ємних поліпшень квартири № 20 а, що складає 47/100 частки квартири № АДРЕСА_1 та у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави в розмірі 2 654 грн.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року додатково стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 133 грн 60 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання за нею права власності на спірну квартиру.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/1251/14-ц встановлено, що ОСОБА_5 була обізнана про те, що ОСОБА_6 не мала права укладати договір дарування квартири, то відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що судами попередніх інстанцій помилково встановлено, що сума 378 760 грн є ціною за договором купівлі-продажу, яка виражена грошовим еквівалентом зобов'язання в іноземній валюті, оскільки відповідно до розділу 3 даного договору сторони встановили не еквівалент грошового зобов'язання в іноземній валюті, а проведення розрахунків в іноземній валюті, є необґрунтованими та не спростовують висновків судів.

Посилання ОСОБА_7 в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовано закон, який не підлягає застосуванню, оскільки ОСОБА_6 не є добросовісним набувачем, є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій установлено, що 15 квітня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу квартири № 20 а, що складає 47/100 частки квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору 12 червня 2009 року ОСОБА_6 передала ОСОБА_4 17 000 доларів США як розрахунок за продану ним квартиру, про що ним власноручно було складено розписку.

У червні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання за нею права власності на квартиру.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2009 року та додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 липня 2009 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_6 право власності на це нерухоме майно.

З липня 2009 року по грудень 2013 року ОСОБА_6 проведені невід'ємні поліпшення житла, вартість яких відповідно до звіту про незалежну оцінку складає 197 376 грн.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 грудня 2013 року вищевказані рішення скасовані та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

09 грудня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1197.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року у справі № 127/1251/14-ц визнано недійсним вище зазначений договір дарування квартири та встановлено, що на момент укладення даного договору ОСОБА_6 було відомо про те, що вона не має права здійснювати відчуження спірної квартири.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.