Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права на частку у спільному майні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2016 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду із зазначеним позовом, на обґрунтовування якого вказали, що ОСОБА_7, який є чоловіком та батьком позивачів, в порядку спадкування за заповітом належала Ѕ частини будинку АДРЕСА_1

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 належну йому Ѕ частини спірного будинку в рівних частинах по 1/6 частини кожному успадкували позивачі та батько ОСОБА_8

09 липня 1991 року ОСОБА_8 подарував успадковану ним 1/6 частини будинку ОСОБА_6 Проте на час укладення договору дарування будинок був значно поліпшений та добудований ОСОБА_4 після отримання його у спадщину: збільшена його загальна площа до 70,2 кв. м, а жила - до 48 кв. м, перебудовані глинобитні стіни ракушняком, обкладено будинок цеглою, повністю перероблено верх будинку та перекрито дах шифером, замінені вікна, двері та підлога.

Оскільки ОСОБА_6 у спірному будинку ніколи не проживала, в його перебудові та переобладнанні ніякої участі не брала, приміщень, які прийняв у спадок ОСОБА_8, на даний час не існує, в грошовому еквіваленті частка успадкованого ОСОБА_8 майна станом на день його смерті є незначною, на підставі ст. 365 ЦК України просили суд припинити право власності ОСОБА_6 на 1/6 частини будинку АДРЕСА_1

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року, позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_6 на 1/6 частини будинку АДРЕСА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2011 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року залишено без змін.

У вересні 2011 року Фастівською міжрайонною прокуратурою Київської області в інтересах ОСОБА_6 було подано заяву про перегляд рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2010 року у зв'язку з нововиявленими обставинами з посиланням на істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2013 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2010 року за наслідками його перегляду у зв'язку із нововиявленими обставинами скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2014 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким припинено право власності ОСОБА_6 на 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 виплативши їй грошову компенсацію в розмірі 21 135 грн, які внесено позивачкою на депозитний рахунок суду, та визнано право власності на цю частину будинку за ОСОБА_4 і ОСОБА_9 у рівних частинах.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційну ОСОБА_6 частково задоволено. Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2014 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2015 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_10, яка діє в інтересах ОСОБА_4, задоволено частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2016 року, позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності на 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з виплатою компенсації у розмірі 21 135 грн залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Останніми рішеннями суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що добудови, здійснені під час режиму спільної часткової власності не породжують право власності будь-кого одного із співвласників, а є спільним майном. Оформлення правовстановлюючих документів на такі прибудови проведено не було, оскільки прийнята в експлуатацію виконавчим органом міської ради прибудова не була.

ОСОБА_6 не має іншого житла на праві власності, а тому припинення її права власності на частину будинку завдасть їй значної шкоди. Позивачем також не надано суду доказів на підтвердження того, що спільне володіння і користування житловим будинком між сторонами є неможливим, а частка відповідача у праві власності на житловий будинок не може бути виділена в натурі.

Доводи касаційної скарги про те, що перебудований будинок не був предметом спадкування, а також про те, що відповідач участі у будівництві нового будинку не приймала, будинком ніколи не користувалася, мала право на 1/6 частини будинку, який входив до складу спадщини, а тому є підстави для припинення її права власності на частину житлового будинку, що не завдасть їй істотної шкоди не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, як установлено судами попередніх інстанцій, згідно із свідоцтвом про право на спадщину після смерті ОСОБА_11 від 14 серпня 1980 року ОСОБА_7 належала Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1

Інша Ѕ частини будинку за зазначеною адресою належала ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Фастівською державною нотаріальною конторою 14 лютого 1986 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли: дружина ОСОБА_15, син ОСОБА_5 та батько ОСОБА_8

14 травня 1985 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 по 1/3 частини кожний на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 (тобто по 1/6 частини від всього будинку кожний).

29 червня 1991 року свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 на 1/3 частини спірної Ѕ частини (тобто на 1/6 частини від всього будинку) отримав батько спадкодавця ОСОБА_8

09 липня 1991 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_6 1/6 частини жилого будинку АДРЕСА_1 Київської області, що підтверджується договором дарування.

Рішенням виконкому Фастівської міської ради від 24 грудня 2002 року № 230/3, з внесеними згідно з рішенням виконкому Фастівської міської ради від 18 червня 2010 року № 115/1 змінами, в зв'язку з руйнуванням погашено право власності ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1

Також судами установлено, що рішенням Фастівського міськвиконкому від 08 грудня 1980 року надано дозвіл ОСОБА_7 на перебудову веранди та кімнати у будинку розміром 6,0*8,0 кв. м.

Позивач ОСОБА_4 зазначає, що після смерті ОСОБА_7 вона побудувала стіни прибудови з ракушняка, обклала їх цеглою, а до березня 1985 року облаштувала над будинком новий дах. Таким чином, позивачем здійснено перебудову житлового будинку.

Суди дійшли висновку, що оскільки переобладнання житлового будинку відбулося без згоди ОСОБА_6, яка є співвласником нерухомого майна на підставі договору дарування, а також без згоди попереднього власника цієї частини будинку ОСОБА_8, тому на підставі ст. 119 ЦК УРСР відсутні правові підстави вважати, що розмір частки позивачів є більшим від розміру частки відповідача.

Як вбачається з довідки Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6 не має іншого житла, а тому припинення її права на частку у спільному майні завдасть їй істотної шкоди.

Крім того, не проживання у будинку та не понесення витрат на його утримання, не звернення з вимогою про вселення чи виділення в натурі частки спільного майна не є підставою для припинення права особи на частку у спільному майні в розумінні ст. 365 ЦК України, оскільки відповідно до вимог ст. 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.