Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", відділ громадянства, імміграції фізичних осіб Дніпровського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", відділ громадянства, імміграції фізичних осіб Дніпровського районного управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_7, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_5 і ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі не проживають в указаній квартирі більше 20 років, не цікавляться її станом, не приймають участі у її утриманні.

Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог, у вересні 2015 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подали до суду зустрічний позов про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, посилаючись на те, що спірна квартира є їх єдиним місцем проживання.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_5 і ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 іОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 і ОСОБА_6 задоволено.

Вселено ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у користуванні житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та передати комплект ключів від вхідних дверей.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Судами встановлено, що відповідно до ордеру на житлове приміщення дружині позивача - ОСОБА_8 була надана квартира АДРЕСА_1, яка і була квартиронаймачем до своєї смерті.

Відповідно до довідки форми № 3 від 05 серпня 2015 року, виданої КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано три особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Відповідачі у справі - це колишня дружина сина позивача ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та їх син - онук позивача.

На даний час квартира є неприватизованою, а договір найму квартири після смерті ОСОБА_8 не переоформлювався.

У статтях 71, 72 ЖК України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) "Про деякі питання, що виникли в процесі застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) " роз'яснено, що у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Вразі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членами сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зазначали, що були відсутні в квартирі АДРЕСА_1, оскільки знаходились в с. Дуболугівка Ніжинського району Чернігівської області з поважних причин, займались ремонтом житлового будинку і впорядкуванням земельної ділянки. 14 серпня 2015 року відповідачі не змогли потрапити до квартири, оскільки ОСОБА_4 змінив замки від вхідних дверей до квартири.

17 червня 2015 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звертались до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" з заявою, в якій просили не вчиняти жодних дій зі спірною квартирою, поки вони, у зв'язку з сімейними обставинами, тимчасово не проживають за даною адресою.

14 серпня 2015 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звертались до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" з заявами не проводити будь-яких дій по приватизації спірної квартири без їх участі та не вчиняти дій щодо їх виселення з цієї квартири.

Того ж дня між ОСОБА_6 та житлово-експлуатаційною дільницею № 401 КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" було укладено типовий договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Також, 14 серпня 2015 року ОСОБА_5 зверталась до Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві з заявою про вселення до вказаної квартири, тобто в межах шестимісячного строку до звернення позивача до суду, про що свідчить лист Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 27 серпня 2015 року.

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 сплачували кошти за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1.

Також судом було встановлено, що фактично спір щодо користування спірним житловим приміщенням виник після смерті ОСОБА_9, який помер у червні 2015 року, та був колишнім чоловіком відповідача ОСОБА_5 і батьком відповідача ОСОБА_6 За життя ОСОБА_9, членами родини якого були відповідачі, позивач визнавав за останніми їх право користування спірним житловим приміщенням. Після смерті ОСОБА_9, ОСОБА_4 змінив замки від вхідних дверей та відмовився передати новий комплект ключів ОСОБА_5 і ОСОБА_6, чим чинить їм перешкоди у користуванні квартирою.

На підставі вказаних обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем не було доведено того, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, тому у задоволенні первісного позову необхідно відмовити, а зустрічний позов - задовольнити.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а тому касаційну скаргу представника ОСОБА_4 необхідно відхилити, а рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_7, відхилити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.