Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", яке діє через представника Кобрися Олександра Миколайовича, на рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 березня 2016 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило для погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 036 149,11 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 власником якого є ОСОБА_4

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 31 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит",посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов'язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами в іноземній валюті.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що до участі у справі не було залучено другого співвласника майна, яке є предметом іпотеки.

Судами встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 12 вересня 2008 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" (правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 22 тис. дол. США строком до 11 вересня 2023 року зі сплатою 14 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань, 12 вересня 2008 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку було передано житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1

Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконував не належним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, а тому банк у відповідності до вимог ст. 35 Закону України "Про іпотеку" направив позичальнику та іпотекодавцю вимогу про усунення порушення умов договору.

Зазначена вимога отримана ОСОБА_4 07 лютого 2014 року, проте на час вирішення даного спору - не задоволена, а тому банк звернувся до суду з цим позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Таким чином, положеннями статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" не передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1219цс16, від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1625цс16 та від 02 листопада 2016 року в справі № 6-2457цс16.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення виходив з інших підстав, однак колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з урахуванням вищевказаних підстав.

Таким чином, касаційну скаргу представника ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" необхідно відхилити, а рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", яке діє через представника Кобрися Олександра Миколайовича, відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.