Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Коротуна В.М., Мазур Л.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про поновлення на роботі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 21 жовтня 2010 року згідно із наказом № 26о/с від 09 листопада 2010 року була прийнята до ДАІ на посаду оператора комп'ютерного набору центру надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів з обслуговування м. Черкаси, Черкаського та Чигиринського районів м. Черкаси.

Наказом від 06 листопада 2015 року № 311о/с її звільнено з роботи, за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку із скороченням штатів з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку з 06 листопада 2015 року.

Зазначала, що дане звільнення є незаконним, оскільки було проведене під час її перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Крім того, вказувала, що відповідачем грубо порушені вимоги законодавства про працю, оскільки їй не видано трудову книжку, не наданий повний грошовий розрахунок, не надано копію наказу про звільнення та довідку про її роботу в установі із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру зарплати, незважаючи на її вимогу у заяві від 19 листопада 2015 року, яку відповідачем отримано 21 листопада 2015 року.

Беручи до уваги зазначене просила поновити її на роботі оператора комп'ютерного набору центру надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів з обслуговування м. Черкаси, Черкаського та Чигиринського районів м. Черкаси при УМВС.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2016 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Визнано ОСОБА_4 такою, що звільнена 06 листопада 2015 року з посади оператора комп'ютерного набору центру надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів з обслуговування м. Черкаси, Черкаського та Чигиринського районів (на правах відділу, м. Черкаси) УМВС, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за п. 1 ст. 40 КЗпП України (в зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України)

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким поновити її на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних у кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_4 відбулось у зв'язку із ліквідацією установи-роботодавця, а тому відсутні підстави для поновлення її на роботі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що звільнення ОСОБА_4 в період її перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з підстав скорочення штату суперечить положенням ч. 3 ст. 184 КЗпП України, однак поновити її на роботі неможливо у зв'язку із повною ліквідацією УМВС України. При цьому дійшов висновку про необхідність зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_4, а саме за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи.

Даний висновок суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу УМВС України в Черкаській області від 09 листопада 2010 року № 26о/с ОСОБА_4 була прийнята на посаду оператора комп'ютерного набору центру надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів з обслуговування м. Черкаси, Черкаського та Чигиринського районів (на правах відділу, м. Черкаси) УМВС.

20 серпня 2014 року на підставі ст. 179 КЗпП України їй надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 09 листопада 2017 року.

Наказом від 06 листопада 2015 року № 311о/с, виданим головою ліквідаційної комісії УМВСУ в Черкаській області Пустоваром В.В., на підставі Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , ОСОБА_4 звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України (через скорочення штатів) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, згідно із ст. 44 КЗпП, виплатою компенсації за невикористану чергову відпустку.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Цією ж статтею передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Постановою Кабінету Міністрів України № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" (730-2015-п) було ліквідовано установу-роботодавця позивача - УМВС України в Черкаській області.

Враховуючи зазначене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність звільнення позивача у зв'язку з скороченням штату.

При цьому апеляційним судом було враховано факт ліквідації установи-роботодавця, процедуру працевлаштування, передбачену Законом України "Про зайнятість населення" (5067-17) , роз'яснення, надані у п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , та правильно визнано ОСОБА_4 звільненою за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи. Крім того, враховано те, що позивач на момент звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною та отримувала відповідні соціальні виплати.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та при їх дослідженні і встановленні судом було дотримано норми матеріального та процесуального права.

При цьому доводи касаційної скарги щодо невидачі ОСОБА_4 трудової книжки, повного розрахунку, копію наказу про звільнення, довідки про її роботу не можуть бути взяті судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не були позовними вимогами, заявленими у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦПК України касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.