Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Бухтіярової І.О. Голубєвої Г.К., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2014 у справі № 810/2199/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Публічне акціонерне товариство "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2014 за № 0001262201 і № 0001272201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2014, адміністративний позов задоволено - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.03.2014 за № 0001262201 та № 0001272201.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Миронівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі розпорядження керівника апарату від 14.11.2016 № 1192 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 справа № 810/2199/14 була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Миронівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області провела документальну виїзну позапланову перевірку Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" щодо підтвердження операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Сокільське" за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 11.03.2014 № 204/22-011/00951770.

На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2014 № 0001262201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 239612 грн. основного платежу та в сумі 119806 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення від 21.03.2014 № 0001272201 про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 285550 грн., в т.ч. за листопад 2011 року в сумі 97747 грн. та за грудень 2011 року в сумі 187803,00 грн.

Згідно з актом переперевірки позивач порушив вимоги пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп.138.8.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 201.10, п. 201.6 ст. 201, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні за IV квартал 2011 року до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати в сумі 1041792,54 грн. та до складу податкового кредиту за жовтень-листопад 2011 року податок на додану вартість в сумі 285549,29 грн. за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "АФ "Сокільське" насіння соняшнику.

Податковий орган вважає, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "АФ "Сокільське" не є реальними, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "АФ "Сокільське" відображало у податковому обліку та звітності господарські операції з виробництва, оприбуткування, зберігання та реалізації продукції рослинництва власного виробництва врожаю 2010-2013 року, не маючи первинних документів, які підтверджують факт виробництва, збирання, оприбуткування та зберігання продукції рослинництва власного виробництва, виробленої на власних або орендованих виробництвах, та належним чином облікових регістрів - відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм, призначених для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Такого висновку податковий орган дійшов з огляду на факт відмови Товариством з обмеженою відповідальністю "АФ "Сокільське" надати до перевірки первинні документи на запит податкового органу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість. Водночас, відповідачем не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового кодексу України (2755-17) .

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст. 138 Податкового кодексу України, а порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені норми закону, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Сокільське" (постачальником) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2011 № 1803/м, за яким постачальник передав у власність позивача товар - насіння соняшника, а позивач прийняв та оплатив цей товар.

Дослідивши надані позивачем докази (рахунки-фактури, видаткові накладні, виписки банку, товарно-транспортні накладні, накладні на відпуск зерна в переробку, виробничий звіт з переробки соняшника) судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факти поставки товару з метою використання позивачем у власній господарській діяльності. Зазначені докази оцінені судами як належні і допустимі.

Так, суди встановили, що поставка і транспортування товарів здійснювались за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Сокільське" на склади Публічного акціонерного товариства "Оріль-Лідер", що підтверджується договором про надання послуг від 08.07.2011 № 1523-Г, укладеним між позивачем та зазначеним акціонерним товариством. Основними видами діяльності позивача є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; виробництво нерафінованих олій та жирів; виробництво продуктів борошномельної круп'яної промисловості; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту. Поставлений позивачу товар був перероблений позивачем.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на тому, що контрагентом позивача не надано до перевірки первинні документи, які б підтверджували операції цього контрагента.

При цьому, самі господарські операції позивача з контрагентом податковим органом не досліджувались про відсутність реальних поставок товару податковим органом зазначено без відповідних доказів.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податків вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

У справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2014 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.