Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Головчук С.В.,

Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до управління Західного оперативного командування про стягнення недоплаченого грошового забезпечення,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року,

У травні 2008 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до управління Західного оперативного командування, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь недоплачене грошове забезпечення за період з червня 2003 року по лютий 2006 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 38866,75 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач при нарахуванні надбавки за безперервну військову службу у травні-жовтні 2003 року та в січні-серпні 2004 року помилково керуватися рішеннями Міністра оборони України, доведеними до нього телеграмами № 146/2095 від 26 травня 2003 року та № 146/1/11/26 від 16 січня 2004 року, оскільки такі суперечать наказу Міністра оборони України від 26 травня 2003 року № 149 (z0411-03) , статті 22 Конституції України, а грошове забезпечення за період з червня 2003 року по жовтень 2004 року мало б нараховуватися відповідачем із врахуванням надбавки за безперервну військову службу, обчисленої згідно із максимальними відсотками, які визначені пунктом 1.2 Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 31 березня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з управління Західного оперативного командування на користь ОСОБА_4 недораховане грошове забезпечення за період з червня 2003 року по лютий 2006 року в сумі 38866,75 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 до 17 жовтня 2006 року проходив строкову військову службу в управлінні Західного оперативного командування. Відповідач щомісяця виплачував позивачу грошове забезпечення, яке складалося з окладу, грошового утримання та додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до Указу Президента України № 389 від 05 травня 2003 року "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) відповідач з 01 травня 2003 року почав нараховувати та виплачувати ОСОБА_4 надбавку за безперервну військову службу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що різниця між надбавкою за безперервну військову службу, на яку мав право ОСОБА_4 відповідно до Указу Президента України № 389 від 05 травня 2003 року (389/2003) , та фактично виплаченою надбавкою підлягає стягненню на користь позивача.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із такого.

Спірні правовідносини регулюються Указом Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" від 05 травня 2003 року № 389 (389/2003) (далі - Указ № 389/2003)

Згідно з пунктом 1 Указу № 389/2003 (389/2003) Міністру оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10%; понад 10 років - до 30%; понад 15 років - до 50%; понад 20 років - до 70%; понад 25 років - до 90 %. Встановлено, що порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України.

Пунктом 2 цього Указу передбачено, що виплата надбавок здійснюється з 01 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На виконання Указу № 389/2003 (389/2003) наказом Міністра оборони України № 149 від 26 травня 2003 року (z0411-03) затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України (далі - Інструкція № 149) та визначено, що розміри щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України.

Відтворивши положення Указу № 389/2003 (389/2003) щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Оскільки Міністру оборони України надано право встановлювати конкретні розміри щомісячної надбавки за безперервну військову службу, зважаючи на встановлені Указом № 389/2003 (389/2003) граничні розміри цієї надбавки, та в межах фонду грошового забезпечення, то дії відповідача стосовно виплати позивачу надбавки за безперервну військову службу в розмірі, меншому, ніж встановлено Указом № 389/2003 (389/2003) є законними.

За таких обставин, коли ОСОБА_4 надбавка за безперервну службу виплачувалась в межах фонду грошового забезпечення, виходячи з граничних розмірів, встановлених Указом № 389/2003 (389/2003) , то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а тому обґрунтовано скасував постанову суду першої інстанції, висновки якої помилково ґрунтуються на неправомірності виплати позивачу щомісячної надбавки за безперервну військову службу в меншому розмірі, ніж передбачено Указом № 389/2003 (389/2003) .

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на те, що ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає наведеним критеріям, його необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.