Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Головчук С.В.,

Заїки М.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області, Луганської філії державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про скасування постанов та внесення змін до державного реєстру обтяжень, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року,

У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області (далі - ВДВС Сєвєродонецького МУЮ Луганської області), Луганської філії державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (далі - Луганська філія ДП "Інформаційний центр"), в якому просила скасувати постанови державного виконавця від 13 жовтня 2011 року ВП № 27933346 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; визнати незаконними дії державного виконавця щодо подання до Луганської філії ДП "Інформаційний центр" заяви про реєстрацію обтяження рухомого й нерухомого майна позивача; визнати незаконними дій Луганської філії ДП "Інформаційний центр" щодо прийняття від державного виконавця заяви про реєстрацію обтяження майна; зобов'язати державного виконавця подати Луганській філії ДП "Інформаційний центр" заяву про внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про припинення обтяження; зобов'язати державного виконавця внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про припинення обтяження на майно; скасувати рішення Луганської філії ДП "Інформаційний центр" про проведення реєстрації обтяжень рухомого майна, заборони відчуження об'єктів нерухомого майна; скасувати витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Позов мотивовано тим, що виконавче провадження № 27933346 відкрито на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку про сплату боргу, проте у зв'язку зі змінами в законодавстві з 01 січня 2011 року така вимога не є виконавчим документом. За цих обставин державний виконавець неправомірно прийняв оскаржувані постанови про арешт майна позивача та заборону його відчуження і безпідставно направив до Луганської філії ДП "Інформаційний центр" заяву про реєстрацію обтяження майна.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, не встановлення всіх обставин справи, просить їх судові рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивує тим, що державний виконавець не мав повноважень приймати постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за вимогою про сплату боргу, сформованою управлінням ПФУ в м. Сєверодонецьку. Також стверджує, що оскаржувані постанови складені та оформлені державним виконавцем з порушенням норм законодавства. Зазначає, що звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна, у зв'язку з чим державний виконавець неправомірно наклав арешт також на нерухоме майно позивача.

У запереченнях на касаційну скаргу ДП "Інформаційний центр" посилається на необґрунтованість вимог позивача. Зазначає, що обтяження майна позивача було зареєстровано Луганською філією на підставі електронної заяви ВДВС Сєвєродонецького МУЮ Луганської області про реєстрацію обтяження майна, підстав для відмови у прийнятті заяви не було. ДП "Інформаційний центр" здійснює дії по внесенню та виключенню до/з Державного реєстру реєстраційного запису про обтяження і не наділене повноваженнями щодо здійснення правової оцінки відомостей, що містяться у заяві.

Від ВДВС Сєвєродонецького МУЮ Луганської області заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 01 серпня 2011 року ВДВС Сєвєродонецького МУЮ Луганської області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 27933346 по примусовому виконанню вимоги УПФУ у м. Сєвєродонецьку від 22 червня 2006 року № ф-380/1 про стягнення з ОСОБА_4 боргу в розмірі 2709,25 грн. Боржнику встановлено строк до 08 серпня 2011 року для добровільного виконання рішення.

Позивач зазначену постанову оскаржив у судовому порядку, ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року у справі № 2а-7001/11/1270 позовну заяву повернуто позивачу.

У встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк сума боргу добровільно позивачем не сплачена.

13 жовтня 2011 року ВДВС Сєвєродонецького МУЮ Луганської області винесено постанови про арешт рухомого і нерухомого майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

На підставі зазначених постанов та заяви державного виконавця Луганською філією ДП "Інформаційний центр" внесено відповідні записи до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження майна ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи позивача щодо необхідності скасування постанов про накладення арешту на його майно зводяться до висновку про відсутність у державного виконавця права на відкриття виконавчого провадження за вимогою органу пенсійного фонду про сплату боргу, оскільки остання не є виконавчим документом. Враховуючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження не є предметом даного спору, суди наведені доводи позивача не прийняли до уваги. Позивач добровільно не сплатив у визначений державним виконавцем строк суму боргу, у зв'язку з чим державною виконавчою службою правомірно розпочато процедуру примусового виконання виконавчого документа. Арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження є одним із заходів примусового виконання, тому, приймаючи оскаржувані постанови, державний виконавець діяв у межах повноважень. Стосовно вимог до Луганської філії ДП "Інформаційний центр" в частині прийняття заяви виконавчої служби про реєстрацію обтяження, суди виходили з того, що дії державного реєстратора проведені у відповідності до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-XIV (606-14) ) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Статтею 32 Закону № 606-XIV передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно зі статтею 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

У свою чергу відповідно до частин 1-3 статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Тобто, у разі ненадання боржником у встановлені постановою про відкриття виконавчого провадження строки документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, а звернення стягнення на майно боржника полягає в першу чергу в його арешті. При цьому арешт може бути накладений на все майно боржника або ж на окремі предмети.

Як встановили суди, позивач не надав документального підтвердження повного виконання рішення за виконавчим документом, у встановлений державним виконавцем строк борг не сплатив.

У зв'язку з цим, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що державною виконавчою службою правомірно розпочато процедуру примусового виконання виконавчого документа, у тому числі шляхом накладення арешту на майно позивача і оголошено заборону на його відчуження.

Щодо доводів позивача про незаконність одночасного накладення арешту на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку без перевірки наявності достатніх коштів чи рухомого майна у боржника, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, і на даній стадії виконавчого провадження вирішувалось питання арешту майна, а не його реалізації.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.