Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Карпенко С.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання фіктивним договору позики та стягнення грошових коштівза касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначав, що ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням надати йому у борг грошові кошти, необхідні йому для придбання у власність його родині нерухомості та проведення ремонту. Згідно розписки від 3 вересня 2010 року він передав останньому у борг 800 000 доларів США, визначивши строк повернення грошових коштів за першою вимогою в порядку ст. 530 ЦК України. 24 вересня 2014 року він звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення боргу у семиденний строк з дня її отримання. 20 грудня 2014 року боржник повернув в рахунок погашення боргу 150 000 доларів США та повідомив йому, що в зв'язку з наявністю судового спору з приводу поділу майна подружжя ОСОБА_2, він не має можливості реалізувати нерухомість та погасити борг.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив визнати спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позичені кошти у розмірі 800 000 доларів США за договором позики та стягнути суму заборгованості і штраф з відповідачів за невиконання зобов'язань у рівних частках.

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що укладений договір позики виходить за межі побутового, отже не міг бути вчинений її чоловіком без її письмової згоди; сім'я жодного майна рухомого чи нерухомого за позикові кошти не придбавала і ремонти чи будівельні роботи за ці кошти не здійснювала, тому просила визнати фіктивним договір позики від 3 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та стягнути солідарно них 75 000 доларів США, що еквівалентно 1 588 500 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2016 року, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні первісного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному цим Законом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився у цій частині й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладення договору позики та використання одержаних за ним коштів в інтересах сім'ї, тому такий договір не створює обов'язків для ОСОБА_3

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів у цій частині не спростовують, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 3 березня 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 березня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.