Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В., за участі: ОСОБА_6,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що з 05 грудня 2003 року він та ОСОБА_7 перебували у шлюбі, за час якого звели незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2010 року визнано незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнано за кожним право особистої власності на 1/2 частини вказаного незавершеного будівництвом житлового будинку з виділенням у користування конкретних приміщень.

Рішенням виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 26 червня 2012 року № 113 незавершеному будівництвом житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року визнано мирову угоду, укладену між позивачем та ОСОБА_7, за умовами якої до позивача перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до плану поділу.

Просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,5 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: по АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року, з урахуванням ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2016 року про виправлення описки, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право власності на частину земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: по АДРЕСА_1, а саме: на земельну ділянку площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційний судом не дотримано.

Судами встановлено, що сторони з 05 грудня 2003 року перебували у шлюбі, за час якого за спільні кошти звели незавершений будівництвом житловий будинок на належній відповідачу на праві власності земельній ділянці по АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2010 року визнано незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і поділено його у натурі з виділенням кожному Ѕ частини будинку з конкретно визначеними приміщеннями (а. с. 1416).

Рішенням Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 26 червня 2012 року № 113 незавершеному будівництвом житловому будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 06 вересня 2013 року № 393 надано дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року визнано мирову угоду, укладену між позивачем та ОСОБА_7, за умовами якої до позивача перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до плану поділу (а. с. 26, 27).

Рішенням від 28 січня 2016 року за № 27969116 державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області відмовив позивачу у державній реєстрації земельної ділянки оскільки відповідно до ухвали суду від 03 серпня 2015 року за ним визнано право користування земельною ділянкою, а не право власності на неї (а. с. 50).

Відповідно до відомостей про об'єкт нерухомого майна, що внесені в Державний реєстр речових прав та їх обтяжень реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) площею 0,15 га, згідно з відомостями про право власності належить ОСОБА_7

Відмовляючи позивачу у позові, суд апеляційної інстанції керувався тим, що до введення в експлуатацію нерухомого майна, отримання свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності, позивач не може ставити питання про визнання за ним права власності на відповідну земельну ділянку.

Разом з тим апеляційний суд не врахував, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Окрім того, частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.

Аналогічне положення закріплено у ч. 3 ст. 88 ЗК України.

За нормою статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку, виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Частиною 1 ст. 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Такі висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2099цс16.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2010 року визнано незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і поділено його у натурі з виділенням кожному Ѕ частини будинку з конкретно визначеними приміщеннями.

Зазначені обставини та вимоги закону апеляційним судом при ухваленні рішення про відмову у позові ОСОБА_6 не враховані.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.