Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2016 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2013 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики шляхом складання боргової розписки на суму 570 тис. грн, що еквівалентно 70 тис. доларів США, з терміном повернення до 1 серпня 2013 року. Відповідач гроші у визначений термін не повернув.

З урахуванням зазначеного позивач просив позивач стягнути з відповідача борг за договором позики від 4 липня 2013 року у сумі 570 тис. грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 570 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 1049 ЦК України та, встановивши, що ОСОБА_4 4 липня 2013 року отримав у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 570 тис. грн, що еквівалентно на день складення розписки 70 тис. дол. США, які зобов'язався повернути у повному обсязі до 1 серпня 2013 року, що підтверджується оригіналом розписки, виходив з того, що за договором позики щодо повернення грошей відповідач свої обов'язки не виконав, в добровільному порядку грошові кошти не повернув, в судовому засіданні представник відповідача відмовився від проведення почеркознавчої експертизи, будь-яких інших належних доказів на підтвердження неотримання коштів відповідачем не надав, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновок судово-почеркознавчої експертизи, виходив із того, що розписка не може бути належним доказом для ухвалення рішення на користь позивача, оскільки розписка не була написана самим відповідачем, не має чіткого висновку, що підпис на борговій розписці виконано саме ОСОБА_4 Також зазначено, що провести повторну почеркознавчу експертизу неможливо з причин вкрай обмеженого обсягу вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_4

З такими висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що згідно з розпискою від 4 липня 2013 року ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_3 суму у розмірі 570 тис. грн, що еквівалентно 70 тис. дол. США, для власних потреб, які зобов'язався повернути у повному обсязі до 1 серпня 2013 року.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно із ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, з'ясування обставин написання боргової розписки має істотне значення для вирішення даного спору.

Виходячи із того, що відповідачем заперечувалося отримання грошей, складання та підписання ним договору позики і розписки, у справі проводилась судова експертиза за ухвалою суду апеляційної інстанції.

Так, згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 1 грудня 2014 року рукописні записи, що починаються словами "Расписка Дата 04.07.2013" і закінчуються словами "Деньги беру при свидетеле" в розписці від 4 липня 2013 року, та зразки почерку, надані в якості вільних зразків почерку ОСОБА_4, виконані різними особами; рукописний запис "ОСОБА_4" в розписці від 4 липня 2013 року, та зразки почерку, надані в якості вільних зразків почерку ОСОБА_4, виконані різними особами.

Крім того, у вказаному висновку експертизи зазначено, що вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_4 в розписці від 4 липня 2013 року самим ОСОБА_4 чи іншою особою, не видається за можливе, оскільки обсяг графічної інформації в досліджуваному підписі від імені ОСОБА_4, що обумовлюється своєрідністю прояву письмового навику, вираженістю ознак підписного почерку, ступенем стійкості, частотою зустрічаємості та можливості оцінки їх інформативності, не містить комплексу ідентифікаційної інформації, достатньої для криміналістичної ідентифікації. Тому, ґрунтуючись на викладеному, вирішити питання про виконавця досліджуваного підпису не видається за можливе.

Судом апеляційної інстанції призначено у справі повторну судово-почеркознавчу експертизу.

Згідно з повідомленням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 1 квітня 2016 року неможливо провести повторну почеркознавчу експертизу, у зв'язку з ненаданням запитуваних експертом документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Проте, апеляційний суд, не з'ясував причини ненадання відповідачем запитуваних експертом документів, дійшов передчасного висновку про те, що позивач позов не довів, так як не встановив, хто перешкоджає з'ясуванню обставин у справі і чи немає підстав для застосування положень ст. 146 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи попереднє судове рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції в ухвалі від 22 липня 2015 року зазначив про те, що висновок експертизи не містить чіткого й конкретного висновку про те, що ОСОБА_4 не підписував вказану розписку, не обговорив питання про призначення додаткової або повторної експертизи та не врахував, що саме на відповідача покладено обов'язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.

У порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував висновків колегії суддів суду касаційної інстанції, не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, правової оцінки доводами та доказам позивача не надав, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.