Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року,

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на те, що 04 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 953 грн 90 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25,08 на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_3 утворилась заборгованість, яка станом на 14 серпня 2015 року складала 15 120 грн, яку позивач і просив стягнути з відповідача на користь банку.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої таапеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що 04 лютого 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 953 грн 90 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25,08 на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо погашення боргу, однак, як встановлено судом, останній платіж ОСОБА_3 здійснив 30 січня 2007 року, а строк виконання зобов'язання сплати за кредитом настав 04 лютого 2007 року, проте ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 03 вересня 2015року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно вирішено питання про застосування статей 256, 257, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України щодо строку позовної давності з урахуванням вищевказаних обставин і факту пред'явлення позову тільки 03 вересня 2015 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм процесуального та матеріального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.