1814/1346/2012 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 23.11.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 03 червня 2015 року,

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "РайффайзенБанк Аваль", банк) звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості у сумі 280 497 грн 20 коп. тв. судового збору у сумі 2 804 грн 97 коп. шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною у розмірі 588 630 грн.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 412 000 грн зі сплатою 17 % річних строком до 12 вересня 2017 року.

Позивач вказував, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, станом на 04 вересня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 280 497 грн 20 коп., а також посилаючись на те, що зобов'язання відповідача було забезпечено іпотекою, предметом якої була належна йому нежитлова будівля площею 1663 кв. м, розташована по вул. Кірова, 41 в м. Путивлі Сумської області, банк просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заочним рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2012 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, загальною площею 1663 кв. м за адресою: Сумська область, м. Путивль, вул. Кірова, 41, власником якої є ОСОБА_4, в рахунок його заборгованості перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 012/15-12/2953 в загальному розмірі станом на 04 вересня 2012 року - 280 497 грн 20 коп., в т.ч.: 247 200 грн - основного боргу, 30 125 грн 62 коп. - несплачених процентів, 1599 грн 32 коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту і 1572 грн 26 коп. - пені за несвоєчасне погашення процентів, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною - 588 630 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 03 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, заочне рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, а тому позивач, як іпотекодержатель, мав право задовольнити свої вимоги за зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_5, який змінив прізвище на ОСОБА_4, було укладено кредитний договір № 012/15-12/2953, відповідно до умов якого банк надав відповідачу на розвиток бізнесу кредит шляхом відкриття відновлювальної (револьверної) кредитної лінії на суму 412 000 грн, а відповідач зобов'язувався в строк до 12 вересня 2017 року повернути кошти шляхом здійснення щорічних платежів в розмірі 41 200 грн до 30 серпня (останній платіж - 12 вересня 2012 року), а також щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 17 % річних.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 02 жовтня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки № 012/15-12/2953-3, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку належну йому на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2004 року нежитлову будівлю загальною площею 1666 кв. м по вул. Кірова, 41 в м. Путивлі Сумської області.

Відповідно до умов п.п. 5.1, 5.5.1, 5.5.2 п. 5.5 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем та позичальником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов'язань за цим кредитним договором у 30-ти денний строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмету іпотеки. Реалізація предмету іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних тогах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною не менше 90 % від вартості предмета іпотеки.

За умовами п. 1.3 договору іпотеки заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами у 588 630 грн.

Згідно з п. 5.2 договору іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, зокрема у випадку повного або часткового неповернення у встановлені строки кредиту, процентів або неустойки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги банк посилався на те, що у зв'язку із неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 04 вересня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 280 497 грн 20 коп., з якої 247 200 грн основного боргу, 30 125 грн 62 коп. несплачених процентів за період з 29 вересня 2011 року по 29 серпня 2012 року, 1 599 грн 32 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 1 572 грн 26 коп. пені за несвоєчасне погашення процентів за період з 10 вересня 2011 року по 03 вересня 2012 року.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором щодо внесення чергових платежів з повернення кредиту й сплати процентів за користування ним, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у позивача, згідно умов договору та Закону України "Про іпотеку" (898-15) , виникло право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за початковою ціною, визначеною сторонами у договорі іпотеки у розмірі 588 630 грн.

Таким чином суди попередніх інстанцій, враховуючи дослідженні докази у сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи відповідача про придбання у власність предмета іпотеки у період перебування у зареєстрованому шлюбі, необхідності виділення частки іншому подружжю й надання згоди на укладення такого договору, оскільки вказані обставини були предметом судового розгляду й рішеннями Путивльського районного суду Сумської області від 20 січня та 16 червня 2014 року, які набрали законної сили, у справах між цими ж сторонами про визнання недійсним договору іпотеки та про поділ майна подружжя у задоволенні цих позовних вимог відмовлено (а. с. 97-98, 99-100),, що в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не потребує повторного доведення у цій справі факту правомірності передання в іпотеку спірного майна й виділення частки іншому подружжю.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 03 червня 2015 року залишити без змін.