664/1222/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 23.11.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 8 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2015 року,

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що за умовами кредитного договору від 12 листопада 2011 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 29 000 доларів США на умовах, визначених договором. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором поруки від 12 листопада 2007 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, за яким поручитель несе відповідальність перед банком солідарному порядку і крім того, остання передала у заставу нерухоме майно, яке вже реалізовано на підставі рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 1 липня 2013 року. За вказаним рішенням звернуто стягнення на квартиру, яка була предметом застави і після її реалізації в грудні 2013 року зараховано у погашення заборгованості за тілом кредиту та за пенею. У зв'язку з порушенням боржником зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 5 березня 2015 року склала 85 761,80 доларів США та добровільно погашена не була.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути заборгованість за кредитом з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 8 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2007 року в сумі 66 747,92 доларів США, що еквівалентно 1 541 209,40 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову, у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову до поручителя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із пропуску банком строку пред'явлення позову до поручителя.

Крім того вважав, що до даних правовідносини слід застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 000 доларів США зі сплатою відсотків, комісії в обумовлені договором терміни, строком до 12 листопада 2017 року.

Назабезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором того ж дня між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки Крім того,ОСОБА_4 виступила також і як майновий поручитель

Відповідно до пункту 1 розділу 1 договору поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 12 листопада 2007 року до додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі у майбутньому.

Пунктом 4.2 договору поруки встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за договором про іпотечний кредит.

Тобто умовами укладеного між сторонами договору не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому встановлено кінцевий термін повернення коштів позичальником - 12 листопада 2017 року.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України (435-15) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З наявного в матеріалах справи листа від 5 жовтня 2012 року, адресованого боржнику ОСОБА_3 та поручителю ОСОБА_4, яка також є іпотекодателем, вбачається, що банком було надіслано вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, що становить 57 478,53 доларів США (а. с. 44). Дана вимога залишена без задоволення.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 1 липня 2013 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року в розмірі 61 851,98 доларів США, що еквівалентно 494 197,33 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки (а. с. 43).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов.

Відмовляючи в задоволенні позову до поручителя, суди вірно застосували положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, на підставі наданих сторонами доказів прийшли до вірно висновку, що пред'явивши 14 квітня 2015 року позов до поручителя, банк пропустив строк звернення з даним позовом, оскільки в силу зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання порука припинилась.

Проте повністю не можна погодитися з розміром стягнутої заборгованості.

У справі, яка переглядається, предметом спору є заборгованість боржника у розмірі 85 761,80 доларів США, яка складається з наступного:

22 210,22 доларів США заборгованість за кредитом; 14 4426,20 доларів США заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 817,90 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 41 213,27 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 10,83 доларів США штраф (фіксована частина), 4 083,38 доларів США штраф (процентна складова), що еквівалентно 1 980 239,89 грн.

Визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, суд виходив із того, що розмір пені слід зменшити до суми основного боргу, тобто до 22 210,22 доларів США.

Виходячи зі змісту статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1,3 ст. 549 ЦК України).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 (справа № 6-473цс16), яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів.

Вирішуючи спір у цій частині, суд на вказане уваги не звернув та прийшов до передчасного висновку про застосування положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки погодившись з наданим позивачем розрахунком не з'ясував суму, на яку нараховано неустойку.

Крім того, у резолютивній частині рішення не зазначено складові заборгованості.

Враховуючи те, що встановлення фактичних обставин, які мають важливе значення для вирішення справи по суті, до повноважень суду касаційної інстанції не відноситься, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 8 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2015 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.