Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року

у справі № 826/3109/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані Маркетинговані Рішення"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегровані маркетингові рішення" (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 01 березня 2013 року № 0001762220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01 березня 2013 року № 0001762220.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 14 лютого 2013 року № 606/22-222-34727117, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 331 497,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариством відображено у складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) суму витрат без підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, з підприємствами ТОВ "Медіа Простір ЛТД", ТОВ "Браналді", ТОВ "РА Розчерк Пера", ТОВ "АДВ Плюс", ПП "Хтон", ПМП "НВФ "КІТ", ТОВ "Виробнича компанія "Лазерний центр".

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 1 березня 2013 року № 0001762220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 414 371, 00 грн., з яких 331 497, 00 грн. - за основним платежем, а 82 874, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач обґрунтовано включив до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) суму витрат за результатами операцій з підприємствами ТОВ "Медіа Простір ЛТД", ТОВ "Браналді", ТОВ "РА Розчерк Пера", ТОВ "АДВ Плюс", ПП "Хтон", ПМП "НВФ "КІТ", ТОВ "Виробнича компанія "Лазерний центр", оскільки такі операції підтверджуються документально.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Слід зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами підприємствами ТОВ "Медіа Простір ЛТД", ТОВ "Браналді", ТОВ "РА Розчерк Пера", ТОВ "АДВ Плюс", ПП "Хтон", ПМП "НВФ "КІТ", ТОВ "Виробнича компанія "Лазерний центр" укладено договори поставки товару.

З метою документального підтвердження вказаних господарських операцій позивачем до суду надано копії видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, платіжних доручень.

Придбаний за вищевказаними договорами товар був реалізований позивачем наступним підприємствам: ТОВ Мегако (Грузія); Comalimser SRL, (Молдова); General Service Company TOO (Казахстан); Сейлз Промоушн ОДО (Білорусь); Mymetropol Yapi Ins Tis Ltd Sti, (Туркменістан); Марселар ООО (Вірменія); Aztrade ООО (Азербайджан), що підтверджується вантажно-митними деклараціями, міжнародними товарно-транспортними накладними та інвойсами.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження витрат позивача за результатами операцій з його контрагентами.

Доводи відповідача про документальне непідтвердження позивачем операцій ґрунтуються лише на тій підставі, що позивачем до перевірки не надано видаткових накладних, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження витребування у позивача податковим органом таких видаткових накладних; реєстр прибуткових накладних та видаткових накладних, про відсутність яких вказував відповідач, досліджувався відповідачем під час проведення контрольного заходу, а самі видаткові накладні подавались Товариством до заперечень на акт перевірки.

Згідно з абзацом другим пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні. Абзацом 4 вказаної норми визначено, що у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Разом з тим, незважаючи на надання видаткових накладних позивачем, відповідач протиправно їх не врахував під час прийняття рішення про донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про документальне не підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.