Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про передачу в управління предмету іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 травня 2016 року,

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 17 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3. укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 12 840 доларів США зі сплатою 10,08 % річних з кінцевим терміном повернення - 16 липня 2037 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитом договором 17 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 травня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договором іпотеки не передбачена можливість отримання майна в управління. Підставою передачі іпотечного майна в управління законодавець визначив, як наявність мети отримання продукції, плодів та доходів, так і необхідність в забезпеченні належного господарського використання іпотечного майна відповідно до його цільового призначення та з зазначенням умов управління відповідно до вимог Закону. Позивач не обґрунтував належними доказами вимогу щодо передачі йому предмета іпотеки в управління, не надав докази на підтвердження наявності кредитної заборгованості на день пред'явлення позову, не зазначив умов, на яких може бути передане йому вказане майно.

Проте повністюпогодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами встановлено, що 17 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 12 840 доларів США зі сплатою 10,08 % річних з кінцевим терміном повернення - 16 липня 2037 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитом договором 17 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 7 листопада 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 17 липня 2007 року, яка на 9 вересня 2014 року становить 28 247 доларів 14 центів США, що є еквівалентом 364 953 грн 19 коп., та яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9 402 долари 71 цент США; заборгованості за процентами за користування кредитом урозмірі 7179 доларів 35 центів США; заборгованості з комісії у розмірі 1141 долар 65 центів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 9159 доларів 91 цент США; штрафу (фіксована частина) у розмірі 19 доларів США, 35 центів, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 344 долари 18 центів США, - звернутостягнення на житловий будинок загальною площею 78,00 кв. м, житловою площею 32,30 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу і був переданий в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк"відповідно до умов договору іпотеки від 17 липня 2007 року.

Предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 32,30 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_3, підлягає реалізації із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", а саме шляхом продажу житлового будинку ПАТ КБ "ПриватБанк" від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі іпотечного договору від 17 липня 2007 року, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя і передбачає право ПАТ КБ "ПриватБанк" на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця за початковою ціною в розмірі 60 600 грн, визначеною і узгодженою сторонами в договорі іпотеки від 17 липня 2007 року.

У решті в задоволенні позову відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 34 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Отже, законом встановлено, що при передачі в управління предмета іпотеки на період до реалізації, іпотекодавець звільняє нерухомість від своєї присутності, присутності інших осіб та особистого майна, з метою надання іпотекодержателю можливості задоволення вимог за рахунок ринкового використання предмета іпотеки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на те, що у порушення вимог ст. 34 Закону України "Про іпотеку" та його вимоги про передачу в управління на період реалізації предмет іпотеки, відповідач ухилився від добровільної передачі предмета іпотеки, що є необхідним для виконання рішення суду.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України суди на вказане уваги не звернули, не врахували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили та не перевірили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не навели мотивів відхилення цих доводів і дійшли передчасного висновку про залишення позову без задоволення.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.