Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсним пункту кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 7 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 січня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 грудня 2006 року між ним та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), було укладено кредитний договір, пунктом 9.5 якого було визначено строк дії договору, а саме, вказано, що строк дії даного договору встановлюється з дня укладання цього договору і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів, комісії та/або пені, у разі її нарахування. Позивач вказував на те, що така умова кредитного договору не відповідає положенням ст. ст. 251, 252 ЦК України, відповідно до яких строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а, отже, строк кредитного договору повинен містити дату, яка б визначалась відповідно до закону.

З урахуванням зазначеного позивач просив визнати п. 9.5 кредитного договору від 28 грудня 2006 року недійсним.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 7 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 28 січня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорюваний пункт кредитного договору не суперечить нормам чинного законодавства і позивачем не доведено факту порушення його прав, як споживача.

При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач впродовж більш ніж 8 років після укладення кредитного договору не заперечував законність жодного із пунктів договору, виконував договір.

Такі висновки є правильними, ґрунтуються на фактичних обставинах, установлених судом, на доказах, поданих сторонами, які судом належним чином оцінені і відповідають вимогам закону, який правильно застосовано.

Судом установлено, що 28 грудня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позивачу кредит у сумі 103 тис. швейцарських франків, зі сплатою 7,99 % річних, терміном до 27 грудня 2017 року.

Згідно з п. 9.5 кредитного договору строк його дії встановлюється з дня укладення договору і до повного погашення суми кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій та/або пені у разі її нарахування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Установлено, що сторонами кредитного договору повністю дотримано вимоги ст. ст. 628, 1049, 1054 ЦК України щодо зазначення у договорі такої істотної його умови як строк повернення кредиту (п. 1.2 кредитного договору).

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним п. 9.5 кредитного договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що зміст п. 9.5 кредитного договору відповідає основоположному принципу свободи договору і не суперечить вимогам чинного цивільного законодавства, і позивачем не доведено факту порушення його прав, як споживача банківської послуги.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, а порушень норм Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) позивачем не доведено й суд їх не встановив.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 7 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.