753/18819/15-ц Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди - 16.11.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ритуальної служби Спеціалізоване комунальне підприємство "Київський крематорій", ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства "Київський крематорій" (далі - РСС КП "Київський крематорій"), ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 20 січня 2015 року він працював на вказаному підприємстві на посаді начальника дільниці з благоустрою відділу по роботі із замовниками РССКП "Київський крематорій" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та наказом від 15 травня 2015 року № 136-к був звільнений на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КзпП України у зв'язку із припиненням повноважень посадової особи. Посилаючись на те, що підстава його звільнення є незаконною, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення та поновити його на посаді. Крім того, позивач зазначив, що неправомірними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив у 1 000 грн та майнові збитки (придбання ліків, діагностика та лікування) у розмірі 2 000 грн. Також ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 травня по 01 жовтня 2015 року в розмірі 94 194 грн 87 коп.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року змінено в частині правового обґрунтування.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 20 січня 2015 року ОСОБА_3 працював на посаді начальника дільниці з благоустрою відділу по роботі із замовниками РСС КП "Київський крематорій" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Наказом РСС КП "Київський крематорій" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 15 травня 2015 року № 136-к ОСОБА_3 звільнений з роботи на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку із припиненням повноважень (а. с. 4).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування, апеляційний суд вважав, що звільнення ОСОБА_3 є незаконним, оскільки поняття посадової особи у КЗпП (322-08) не визначено, а визначається воно виключно ГК України (436-15) у взаємовідносинах керівників та засновників господарських товариств з метою належного контролю за використанням коштів інвесторів у таких підприємствах, а отже й суб'єкт, щодо якого можна застосувати вказану норму, є спеціальним, і таким суб'єктом позивач - начальник дільниці з благоустрою відділу по роботі із замовниками, не є. Разом з тим, апеляційний суд також дійшов висновку про відмову у позові, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом з істотним порушенням визначеного положеннями ст. 233 КЗпП України місячного строку.

Такі висновки апеляційного суду є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються із нормами процесуального права.

Так, норму ч. 1 ст. 41 КЗпП України було доповнено п. 5 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-УІІ (1255-18) , яким визначено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Зазначений Закон набрав чинності 01 червня 2014 року та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.

Отже, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України поширюється на посадових осіб господарських товариств, які спеціальними суб'єктами щодо яких може бути застосована вказана норма.

Згідно зі ст. 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, відповідно до положень ст. ст. 212, 303, 316 ЦК України (435-15) правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки вказана норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким не є РСС КП "Київський крематорій", а позивач не є спеціальним суб'єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма.

Разом з тим, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі у зв'язку із пропуском місячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України для звернення до суду про вирішення трудового спору, виходячи із того, що останній був звільнений та отримав наказ про звільнення 15 травня 2015 року, а звернувся до суду з цим позовом 01 жовтня 2015 року. При цьому ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску такого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження апеляційного суду і додаткового правового аналізу не потребують, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.