Про стягнення заборгованості із сплати орендної плати за користування житловим приміщенням - 16.11.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прилуцький" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з плати за користування житловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Волинської області від 01 липня 2015 року,

У березні 2015 року сільськогосподарський виробничий кооператив "Прилуцький" (далі - СВК "Прилуцький") звернувся до суду з указаним позовом.

Зазначав, що ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_1.

У 1986 році ця квартира надана відповідачеві в оренду (найм) у зв'язку із направленням її на роботу у колгосп.

Відповідач з лютого 2008 року належним чином не виконує обов'язок зі сплати орендної плати за користування житловим приміщенням, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з плати за користування житловим приміщенням за період з лютого 2008 року по квітень 2015 року у розмірі 4 350 грн та відшкодувати судові витрати у розмірі 1 865 грн40 коп.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 травня 2015 року у позові СВК "Прилуцький" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 01 липня 2015 року рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь СВК "Прилуцький" заборгованість з плати за користування житловим приміщенням у розмірі 3 100 грн.

У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_3 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем договору найму; заява ОСОБА_3 від 1986 року, адресована колгоспу "30 років Жовтня", та рішення останнього про надання їй житлового приміщення для проживання у 1986 році не є договором найму, оскільки не містить істотних умов такого договору.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 є наймачем квартири у житловому будинку, Ѕ частка якого на праві спільної часткової власності належить позивачу. Оскільки відповідач, починаючи з лютого 2008 року, не виконує належним чином обов'язок зі сплати за користування житловим приміщенням, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 2010 року, у розмірі 3 100 грн.

Проте повністю погодитись із такими висновками не можна, враховуючи наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 разом із членами своєї сім'ї зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1.

Починаючи з 2 квітня 1986 року, відповідач перебувала у трудових відносинах із колгоспом "30 років Жовтня" та їй як молодому спеціалісту було надано у користування зазначену квартиру.

З лютого 2008 року відповідач належним чином не сплачувала щомісячну плату за користування житловим приміщенням, визначену у розмірі 50 грн, внаслідок чого виникла заборгованість за 87 місяців, що складає 4 350 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, СВК "Прилуцький" зазначав, що є власником і правонаступником колгоспу "30 років Жовтня", тому заборгованість з плати за користування квартирою підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Проте у матеріалах справи містяться суперечливі відомості щодо права власності на житлове приміщення, орендну плату за користування яким просив стягнути на свою користь позивач.

Так, з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27 жовтня 2009 року вбачається, що позивач набув право власності на спірну квартиру на підставі рішення господарського суду Волинської області від 21 лютого 2008 року.

Проте зі змісту наявного у матеріалах справи рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2013 року вбачається, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2013 року рішення господарського суду Волинської області від 21 лютого 2008 року в частині визнання за СВК "Прилуцький" права власності на Ѕ частку житлового будинку по АДРЕСА_1 скасовано.

Вказані обставини залишилися поза увагою апеляційного суду, оскільки він, усупереч вимогам ст. 212 ЦПК України, не надав їм належної правової оцінки та не встановив, чи порушила відповідач права позивача як власника житлового приміщення, обмежившись посиланням на безспірність погодження між СВК "Прилуцький" та ОСОБА_3 розміру та строків внесення плати за користування житловим приміщенням, що свідчить про укладення між ними договору найму житлового приміщення.

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Апеляційний суд, встановивши, що позивач 10 березня 2015 року звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість з плати за користування житловим приміщенням за період з лютого 2008 року, та з'ясувавши, що відповідач із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності не зверталась, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за період 62 місяці, тобто починаючи з 2010 року, однак мотивованого висновку з цього приводу не зробив.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами, не встановив фактичні обставини справи, не дав їм належну правову оцінку, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на корить позивача заборгованості з плати за користування житловим приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення суду не може вважатись законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 01 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.