Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий);

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 26 квітня 2011 року, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" звернулось до суду з адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 26 квітня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2011 року позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано наказ Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у місті Києві від 26 квітня 2011 року № 20-Л в частині анулювання ліцензії серії АВ № 555952, виданої товариству з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 01 листопада 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" звернулось до Державної архітектурно-будівельної інспекції із заявою про видачу ліцензії, зазначивши в ній свою юридичну адресу: 02068, м. Київ, вулиця Кошиця, 1/38, яке міститься також в статуті позивача, свідоцтві про його державну реєстрацію та в довідці про включення до ЄДРПОУ.

12 листопада 2010 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано позивачу ліцензію серії АВ № 555952 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури (за переліком згідно з додатком), в якій зазначено місцезнаходження ліцензіата за адресою: 02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, 1/38.

29 березня 2011 року відповідачем проведено перевірку, за результатами якої складено акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом будівельної діяльності для отримання ліцензії, а саме: "Надісланий лист з визначеним терміном в п'ять днів для здійснення зазначеної перевірки та повідомлено, що в разі неподання документів для її проведення протягом визначеного терміну з моменту одержання листа, комісія буде вважати це за відмову від проведення перевірки. До інспекції надійшло повідомлення, що дане підприємство не знаходиться за вказаною адресою. Телефони, вказані в заяві для отримання ліцензії не працюють".

Пунктом 4 наказу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 26 квітня 2011 року № 20-Л "Про видачу ліцензій на провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створення об'єктів архітектури та вчинення дії до виданих ліцензій" затверджено перелік суб'єктів господарювання, яким анулюються видані ліцензії на провадження господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, згідно з додатком 4.

Як вбачається з витягу з додатку 4 до вищевказаного наказу, до переліку суб'єктів господарювання, яким анульовано ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, включено товариство з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3".

Вважаючи зазначений наказ в частині скасування ліцензії товариству з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Законом України "Про порядок ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) (в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлено державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до статті 3 Закону ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право суб'єкту господарювання на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Згідно зі статтею 4 Закону реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Положеннями статті 6 Закону визначено, що орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Відповідно до статті 20 Закону контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює орган ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік.

Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов.

Ліцензіат під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов надає всі необхідні для проведення перевірки документи та забезпечує умови для її проведення.

За результатами перевірки орган ліцензування в останній день перевірки складає акт у двох примірниках. Один примірник видається керівнику юридичної особи або фізичній особі - підприємцю, який перевірявся, другий - зберігається органом ліцензування.

Орган ліцензування не пізніше п'яти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або приймає рішення про анулювання ліцензії.

Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення ним порушень ліцензійних умов, зобов'язаний в установлений у розпорядженні строк подати до органу ліцензування інформацію про усунення порушень.

Згідно зі статтею 21 Закону підставами для анулювання ліцензії є: заява ліцензіата про анулювання ліцензії; акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - підприємця; акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії; акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності; акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.

Розгляд питань про анулювання ліцензії на підставі акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії; акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування з обов'язковим запрошенням ліцензіата або його представників.

Так, судами встановлено, що позивач знаходиться за зазначеною в свідоцтві про державну реєстрацію та заяві про видачу ліцензії, адресою, при цьому відповідачем не надано копію повідомлення відсутності товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" за адресою: м. Київ, вул. Олександра Кошиця, 1/38.

Крім того, відповідачем не зазначено, яка саме проводилась перевірка позивача, планова чи позапланова, та не надано доказ надходження до нього в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення позивачем вимог законодавства у сфері ліцензування, що є обов'язковою передумовою для проведення перевірки.

З огляду на викладене, вірним є висновок судів про відсутність у відповідача підстав для прийняття оскаржуваного наказу про анулювання виданої позивачу ліцензії.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Постановлені у справі рішення судів є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року у справі - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.