Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів дарування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 - на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 04 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсними договори дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, які були укладені 21 лютого 2012 року нею з внучкою та 20 лютого 2015 року між внучкою та її батьком. Таким чином її син ОСОБА_8 став єдиним власником спірної квартири. Укладаючи договір дарування вона помилися стосовно обставин, які мають істотне значення, а саме даруючи свою частину квартири внучці вважала, що зможе вільно проживати та користуватися квартирою, а та надаватиме їй по мірі потреби допомогу по догляду за квартирою. Зазначала, що ОСОБА_8 чинить їй перешкоди у проживанні, погрожує виселити, запрошує покупців для огляду квартири, у зв'язку із чим вона змушена звернутися до суду, оскільки іншого житла, окрім спірної квартири, не має.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 04 лютого 2016 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладений 21 лютого 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений Державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори, реєстраційний № 4-203. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 - порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому, в силу вимог ст. 335 ЦПК України, не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 29 грудня 2000 року та свідоцтва по право на спадщину від 16 квітня 2007 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 у рівних частинах були співвласниками квартири АДРЕСА_1.

21 лютого 2012 року позивач подарувала внучці ОСОБА_7 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначала, що при укладенні оспорюваного правочину у неї не було волевиявлення на укладання безоплатної угоди; оспорюваний договір укладено внаслідок помилки щодо природи правочину та його наслідків, оскільки позивач бажав завдяки переданому майну отримати догляд і допомогу від внучки.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного між позивачем та ОСОБА_7

Відповідно до положень ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У ч. 1 ст. 229 ЦК України розкривається також зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції повно та об'єктивно встановив всі фактичні обставини справи щодо неправильного сприйняття позивачем фактичних істотних обставин правочину, які існували на момент вчинення правочину, що вплинуло на його волевиявлення, надав їм належну правову оцінку, правильно визначив спірні правовідносини та ухвалив обґрунтоване рішення.

Встановлено і вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставні.

З огляду на викладенеколегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 - ОСОБА_9 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 04 лютого 2016 року в частині визнання недійсним договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.