382/29/15-ц Про визнання кредитного договору недійсним - 09.11.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 12 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райфайзен Банк Аваль") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 23 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому банком було надано на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості кошти на споживчі цілі в розмірі 16 000 дол. США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 23 червня 2015 року.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 5 673,28 дол. США, що еквівалентно 73 479 грн 15 коп., яка станом на 10 вересня 2014 року складалась із: 3 641,01 дол. США, що еквівалентно 47 157 грн 61 коп. заборгованості за кредитом, 438,69 дол. США, що еквівалентно 5 681 грн 82 коп. заборгованості зі сплати процентів, 1 593,58 дол. США, що еквівалентно 20 639 грн 72 коп. пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів, яку банк просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що банк неодноразово порушував його права як споживача, умови кредитного договору та чинне законодавство. Вважав, що його було введено в оману шляхом надання кредиту в доларах США, а не в гривнях як він просив, оскільки такі кредити мають різні відсотки за користування. Також на час укладення кредитного договору банк не мав ліцензії НБУ, яка б дозволяла сторонам використовувати іноземну валюту як засіб платежу при використанні своїх зобов'язань за кредитним договором. Зазначав, що він погашав кредит та проценти за користування кредитом в доларах США, стягнення якого в іноземній валюті передбачено кредитним договором, та потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Проте, банком неправомірно було зараховано плановий платіж в доларах США в рахунок погашення пені, а ставка з її нарахування відрізняється від ставки визначеної кредитним договором.

Враховуючи викладене, позивач вважав, що нарахування штрафних санкцій в іноземній валюті є порушенням чинного законодавства України, на підставі чого просив визнати кредитний договір недійсним.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 12 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 5 673,28 дол. США, що еквівалентно 73 479 грн 15 коп. заборгованості за кредитним договором.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що 23 червня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 2203990444, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти на споживчі цілі в розмірі 16 000 дол. США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 23 червня 2015 року.

На забезпечення своєчасного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було надано нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 64,70 кв. м та земельною ділянкою 0,2169 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 вартістю 154 220 грн.

Зі змісту ч. 1 ст. 627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, обґрунтованими є висновки судів, про те, що ОСОБА_4 обрав для себе фінансову установу, яка надавала відповідні фінансові послуги, тобто ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", відповідно до вимог ст. 627 ЦК України, погоджені сторонами між собою умови договору, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, про що свідчать їх підписи на договорі.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мете, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Враховуючи викладене, правильними є висновки судів про те, що посилання позивача про ненадання йому інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема, щодо валюти кредиту, як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч. 1 ст. 230 ЦК України, є необґрунтованим.

Отже, вирішуючи справу в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, суди враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановивши фактичні обставини справи дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Ухвалюючи рішення про стягнення кредитної заборгованості, суди виходили з того, що ОСОБА_4 порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених у кредитному договорі.

Разом з тим, судами неправильно застосовано положення про нарахування й стягнення пені у зобов'язанні, що визначене в іноземній валюті.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 559 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч 2 ст. 546 ЦК України - пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання, виходячи зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року, відповідно до вимог ст. 192 ЦК України - розрахунок пені має здійснюватись у грошовій одиниці України - гривні.

Згідно з п. 7.2 кредитного договору, позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту в дату, визначену п. п. 1.3.3 цього договору.

Згідно з п. 7.10 кредитного договору, комісії, пеня та штрафи за цим договором розраховується у валюті кредиту згідно з додатками до цього договору. Сплата пені та штрафів на користь кредитора - резидента України за цим договором здійснюється позичальником в національній валюті України (для кредитів в іноземній валюті розмір комісії визначається за офіційним курсом Національного Банку України на день сплати). Сплата комісій, пені та штрафів на користь кредитора - нерезидента України здійснюється позичальником в валюті кредиту (для кредитів в іноземній валюті).

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору в разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором кредитор має право вимагати погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою усіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом, пеню та штрафи відповідно до цього договору.

Згідно із п 16.3 кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно. Сплата пені здійснюється в порядку та строки, передбачені для здійснення ануїтетних платежів за кредитом або в будь-який інший день за згодою або на вимогу кредитора. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Встановлення розміру пені з розрахунку облікової ставки Національного банку України можливе лише щодо грошової одиниці України - гривні, оскільки діючим законодавством Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.

За розрахунками позивача, пеню обчислено у доларах США та переведено у еквівалент у гривні за курсом Національного банку України.

Порядок нарахування пені судами не перевірено, залишено поза увагою зміст вимог закону про те, що пеня повинна обчислюватись у національній валюті за кожен місяць прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

Оскільки в судовому рішенні про стягнення кредитної заборгованості у порушення ст. 215 ЦПК України складові цієї заборгованості не визначені, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості у повному обсязі із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 12 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.