Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Кафідової О.В., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", приватного акціонерного товариства "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон" про стягнення суми, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що внаслідок прострочення виконання відповідачами договірних зобов'язань та порушення зобов'язань, визначених Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та рації з нерухомістю" (978-15) , у неї як довірителя за договором про участь у фонді фінансування будівництва № ФОТОН/D25 від 22 квітня 2008 року та як споживача відповідно до умов договору та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) виникло право на стягнення неустойки, яку вона просила стягнути із публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - банк) у розмірі 58255,75 грн, та з приватного акціонерного товариства "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон" (долі - забудовник) у розмірі 21190351грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон" на користь ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 1 935 191 грн 99 коп.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Діамантбанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що забудовник порушив, передбачений умовами договору строк введення в експлуатацію об'єкта будівництва у зв'язку з чим та з урахуванням положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) з нього підлягає стягненню внесена ОСОБА_6 сума у розмірі 1 935 191 грн 99 коп.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18 вересня 2007 року між акціонерним банком "Діамант", правонаступником якого є ПАТ "Діамантбанк" та закритим акціонерним товариство "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон", правонаступником якого є ПрАТ "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон", укладений договір № ФОТОН/ПР.ПЕР-42 про порядок фінансування будівництва житлового будинку, що є складовою частиною житлово-офісного комплексу з торговими приміщеннями і приміщеннями соціальної інфраструктури та підземним паркінгом по АДРЕСА_1.

Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що банк замовляє забудовнику збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування довірителям на умовах, визначених Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) та Правилами ФФБ.

Відповідно до п. 4.1.1 банк залучає кошти для фінансування будівництва об'єкту будівництва від довірителів на підставі укладених з ними договорів про участь у ФФБ.

Правила фонду фінансування будівництва виду А є додатком 1 до вищевказаного договору.

22 квітня 2008 р. між банком та ОСОБА_6, як довірителем, укладений договір про участь у Фонді фінансування будівництва (ФФБ) № ФОТОН/Б25, відповідно до положень якого довіритель передає у довірчу власність банку власні кошти з метою отримання у майбутньому у власність об'єкту інвестування - одну квартиру в житловому будинку, що є складовою частиною житлово-офісного комплексу з торговими приміщеннями і приміщеннями соціальної інфраструктури та підземним паркінгом по АДРЕСА_1, запланованою загальною площею 134,52 кв. м.

Додатком 1 до вказаного договору від 22 квітня 2008 року є Правила Фонду фінансування будівництву виду А, які були розроблені з метою залучення коштів для фінансування будівництва вищевказаного житлового будинку - Об'єкта будівництва, забудовником якого закрите акціонерне товариство "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон", правонаступником якого є ПрАТ "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон".

Згідно з п. 2.1 Правил фонд фінансування будівництва створює банк.

Згідно з п. 5.1 договору про участь в ФФБ забудовник, відповідно до укладеного між ним та банком договору, зобов'язаний збудувати об'єкт будівництва та ввести його в експлуатацію не пізніше 01 липня 2010 року.

Додатковою угодою від 19 жовтня 2010 року до договору про участь у ФФБ між позивачем та банком строк будівництва та введення в експлуатацію встановлений встановлено до 01 січня 2012 року.

За період з 22 квітня 2008 року до 25 березня 2011 року позивачем було внесено на рахунок банку грошові кошти у загальній сумі 1 935 191 грн 99 коп.

На підтвердження сплачених коштів банк видав позивачеві свідоцтво від 25 березня 2011 року про участь у ФФБ, відповідно до якого кількість закріплених за довірителем вимірних одиниць об'єкту інвестування становить 92,17 кв. м.

На виконання п. 4.5.1 договору про порядок фінансування будівництва від 18 вересня 2007 року банком отримані від позивача кошти перераховані забудовнику.

Судами було встановлено, що будівництво було закінчене 20 листопада 2014 року та 02 грудня 2014 pоку Державною архітектурно-будівельною інспекцією України був виготовлений сертифікат, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта.

Згідно із ч. 1 ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами є Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) (далі - Закон № 978-IV (978-15) ).

Цим Законом та укладеними відповідно до нього договорами урегульована система фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, тобто дії суб'єктів цієї системи (довірителів, управителів, забудовників та інш.) при організації будівництва житла, фінансуванні цього будівництва та здійсненні операцій з нерухомістю (ст. 3 Закону № 978- IV).

З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (ст. ст. 5, 6, 7, 9 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю").

Правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об'єктів інвестування, порядок та умови закріплення об'єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання прийнятих на себе зобов'язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об'єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ (ч. 2 ст. 12 Закону № 978- IV). Правила ФФБ є публічною пропозицією для вступу до фонду особи, яка бажає стати довірителем цього фонду, на підставі визнання цих правил.

Судами встановлено, що договори громадян з організаціями, які залучають грошові кошти для будівництва житла (нежитлових приміщень), хоча й мають різні найменування (підряду, дольової участі у будівництві, спільної діяльності, купівлі-продажу з розстроченням платежу, відступлення права вимоги, інвестування у нерухомість та управління майном тощо), але предмет договору й умови - практично однакові: замовлення на будівництво для власних потреб, а тому правовідносини між будівельною компанією (виробник) й фізичною особою (споживач, замовник) - це угода про послугу - будівництво житла.

Таким чином, зазначені договори регулюються нормами ЦК України (435-15) , а тому доводи банку щодо застосування для регулювання правовідносин, що виникли у нього з позивачем Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) - є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

У абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) судам роз'яснено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

З вказаного випливає, що норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовуються до правовідносин фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Крім того, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року № 6-37цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, що підлягає застосуванню, однак стягуючи з ПрАТ "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон" внесену ОСОБА_6 на виконання договору від 18 вересня 2017 року суму у розмірі 1 935 191 грн 99 коп. суди відмовили у застосуванні наслідків сплину позовної давності не врахувавши наступного.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

Однак, місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції відмовив у застосуванні наслідків пропуску позовної давності, вважаючи, що перебіг позовної давності почався з моменту отримання позивачем відповіді від банку про введення житлового будинку в експлуатацію, не звернувши увагу на те, що позивачем власноручно підписано додаткову угоду, якою змінено остаточний термін завершення будівництва не пізніше 01 січня 2012 року. Тому відповідно до першого речення частини 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається саме зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15).

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що представник ПрАТ "КЗСМ "Фотон" в своїх запереченнях просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності (а. с. 56), однак суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, наведе вище не врахував, доводам представника відповідача належної правової оцінки не надав, мотивів на їх спростування у своєму рішення не навів.

Таким чином, рішення судів в цій частині не можна визнати обґрунтованими, та такими,що відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 348 ЦПК України при розгляді касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, залежно від обґрунтованості такої скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до статей 345 і 346 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, підлягає також скасуванню і ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 23 травня 2016 року, якою відмовлено представнику ПрАТ "КЗСМ "Фотон" у відкритті касаційного провадження у даній справі.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 23 травня 2016 року скасувати.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон" про стягнення суми, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.