Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Коротуна В.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Львівелектромаш", третя особа - ОСОБА_5, про скасування наказу про відсторонення від роботи, недопущення до роботи, виплату заробітної плати за час відсторонення, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- поновити строк для звернення до суду;

- скасувати наказ № 15к від 03 березня 2015 року про його відсторонення від виконання службових обов'язків, недопущення до роботи та допустити його до роботи на посаді начальника зміни охоронців публічного акціонерного товариства "Львівелектромаш" (далі - ПАТ "Львівелектромаш");

- стягнути з ПАТ "Львівелектромаш" на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з березня 1982 року він перебував в трудових відносинах з ПАТ "Львівелектромаш", спочатку на посаді директора оптового магазину, в подальшому переводився на інші посади, а 04 квітня 2008 року згідно наказу № 3-рк від 04 квітня 2008 року переведений на посаду начальника зміни відділу організації контролю за збереженням власності та пропускним режимом.

Позивач вказував, що наказом № 15-к від 03 березня 2015 року його було відсторонено від роботи з 04 березня 2015 на період розгляду справ у слідчих та судових органах без збереження заробітної плати.

Посилаючись на те, що наказ про його відсторонення є незаконним та прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у ньому не вказано підстави його відсторонення, а відсторонення від роботи здійснюється на підставі рішення слідчого судді на строк не більше двох місяців, а також зазначивши, що законодавством не передбачено підстав відсторонення від роботи у зв'язку з недовірою, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 січня 2016 року у позові відмовлено за спливом строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6 задоволено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_4 строк звернення до суду та позов задоволено.

Визнано незаконним наказ № 15-к від 03 березня 2015 року.

Зобов'язано адміністрацію ПАТ "Львівелектромаш" допустити ОСОБА_4 до роботи начальником зміни відділу організації контролю за збереженням власності і пропускним режимом ПАТ "Львівелектромаш" з 28 квітня 2016 року.

Стягнуто з ПАТ "Львівелектромаш" на користь ОСОБА_4 34 212 грн 78 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 березня 2015 року по 27 квітня 2016 року включно (вказана сума визначена без врахування податків та обов'язкових платежів).

Стягнуто з ПАТ "Львівелектромаш" на користь ОСОБА_4 1 000 грн за надання правової допомоги.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ПАТ "Львівелектромаш" на користь ОСОБА_4 заробітної плати за один місяць.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

За вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, в інших випадках, передбачених законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із вимогами ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, виходив із обґрунтованості позовних вимог, проте врахувавши, що позивач з указаним наказом ознайомився 03 березня 2015 року, проте до суду звернувся лише 29 жовтня 2015 року, дійшов висновку про його звернення до суду з пропуском строку, встановленого для вирішення трудового спору ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про поновлення строку звернення ОСОБА_4 до суду та задоволення його позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми трудового права, які їх регулюють, врахував роз'яснення, викладені у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , а також оцінивши звернення позивача до Комісії по трудових спорах, підстави відсторонення та докази у його обґрунтування, невизначеність строку відсторонення та підписання наказу неуповноваженою особою на день його видачі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для поновлення строку звернення до суду, визнання наказу № 15-к від 03 березня 2015 року незаконним та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Крім того апеляційний суд вмотивовано зазначав, що ОСОБА_4 є працюючим пенсіонером та згідно відомостей Пенсійного фонду України з нього як працюючого пенсіонера утримується, в тому числі з березня 2015 року і на час розгляду справи, 15 % податку на доходи фізичних осіб у розмірі 289 грн 72 коп. щомісячно саме як з працюючого пенсіонера, в той час як він відсторонений від роботи з 04 березня 2015 на невизначений період розгляду справ у слідчих та судових органах без збереження заробітної плати, а отже не звільнений, не переведений на іншу роботу та не поновлений на роботі.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.