Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 у справі № 804/4558/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспект АК" до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аспект АК" звернулось до суду з позовом до Криворізької південної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000361501 від 20.03.2015.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 у справі № 804/4558/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за листопад 2014 року, за результатами якої складено акт № 37/15-01/32131204 від 27.01.2015;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.102.5 ст.102, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за листопад 2014 року на суму 449 567 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000361501 від 20.03.2015, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 449 567 грн. та застосовано штрафну (фінансову санкцію) у розмірі 224 783,50 грн.

Відповідач вважає, що позивачем помилково заявлено до бюджетного відшкодування від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ у листопаді 2014 року, яке виникло у строк, що перевищує 1095 днів, встановлений 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем помилково застосовано до спірних правовідносин положення п.102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, оскільки позивач не заявляв свого наміру на відшкодування податку на додану вартість із бюджету, відповідного рішення не приймав та не звертався до контролюючого органу із необхідною заявою в порядку, передбаченому Податковим кодексом України (2755-17) .

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності законних підстав для задоволення позову з огляду на таке.

За змістом п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що положення податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, не містять будь-яких обмежень щодо строків перенесення платником податків залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом п.200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно п.102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не приймав відповідного рішення про повернення суми бюджетного відшкодування та не звертався до відповідача із необхідною заявою.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення п.102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, які визначають строки давності на подання заяви про бюджетне відшкодування, оскільки застосуванню цієї норми передує прийняття платником податків рішення про таке відшкодування та звернення до податкового органу із заявою в установленому Кодексом порядку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .