Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що їй та відповідачу на праві спільної часткової власності належало 33/100 частин будинку АДРЕСА_1. У 2016 році вона викупила частку відповідача, але відповідач продовжує проживати в даному будинку та користуватися ним.

Зазначала, що ОСОБА_5 перешкоджає їй, як власнику, користуватися належним майном, а також систематично порушує правила спільного проживання.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просила усунути спричинені їй перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 із даного будинку без надання іншого житла.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 19 січня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_4 житловим будинком АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності, шляхом виселення ОСОБА_5 з даного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року рішення Малинського районного суду Житомирської області від 19 січня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, виходив із того, що відповідач проживав у спірному будинку як співвласник, а не як член сім'ї власника будинку, тому у зв'язку із припиненням його права власності на цей будинок він втрачає і право володіння та користування даним будинком.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог, оскільки відсутні докази того, що відповідач, починаючи з 28 вересня 2016 року, порушує правила ст. 116 ЖК УРСР.

Висновок суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 жовтня 1992 року по 11 листопада 2010 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 придбали в рівних частинах 33/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідно кожному з них належало 33/200 частки вищевказаного домоволодіння.

Відповідно до умов договору від 14 травня 2008 року, співвласники вказаного домоволодіння - ОСОБА_5, ОСОБА_4, яким належали 33/100 частин, а також ОСОБА_7, якій належало 67/100 частин домоволодіння, уклали договір розподілу нерухомого майна, за умовами якого поділили в натурі належні їм частки домоволодіння АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. від 28 вересня 2016 року, ОСОБА_4 придбала на електронних торгах належну ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2006 року та договору розподілу нерухомого майна в натурі від 14 травня 2008 року частку домоволодіння АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_4 зазначала, що відповідач порушує правила спільного життя, робить неможливим її проживання у належному їй домоволодінні та вчиняє відносно неї протиправні дії.

Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у тому числі колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК УРСР, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому під час розгляду цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР (5464-10) підстави для позбавлення права на житло.

Враховуючи, що спірне житло є постійним місцем проживання відповідача, який набув право користування ним як співвласник та член сім'ї іншого співвласника, цьому доказів, які б свідчили про те, що з моменту отримання позивачем свідоцтва про право власності на придбане з електронних торгів майно ОСОБА_5 порушує правила ст. 116 ЖК УРСР, при цьому до нього застосовувались заходи попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, позивачем не надано, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виселення відповідача зі спірного житлового будинку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами, надав їм належну оцінку, вірно застосував норму права до спірних правовідносин, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.