644/11519/14-ц Про відшкодування майнової та моральної шкоди за прострочку виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу - 02.08.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", третя особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Укрсоцбанк", про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 02 листопада 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, який у подальшому уточнив та остаточно просив стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "СК "ВУСО") на свою користь суму страхового відшкодування в розмірі 110 910 грн 25 коп., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 123 007 грн 32 коп., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 10 110 грн 19 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 118 190 грн 15 коп., на відшкодування моральної шкоди - 50 тис. грн, та судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 08 жовтня 2008 року між ним та відповідачем укладено договір № 039415-02-21-01 добровільного страхування наземного транспортного засобу, предметом якого є належний позивачу на праві приватної власності автомобіль "Dodge Nitro", державний номерний знак НОМЕР_1. На виконання умов зазначеного договору позивач у жовтні 2008 року сплатив відповідачу 9 565 грн 63 коп. та у жовтні 2009 року - 9 284 грн 01 коп. Таким чином, термін дії договору продовжено до 07 жовтня 2010 року. 02 вересня 2010 року стався страховий випадок - автомобіль позивача пошкоджено шляхом підпалу невстановленою особою. Із цього приводу позивач звернувся із заявою про кримінальне правопорушення до Комінтернівського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області, порушено кримінальну справу. У день страхового випадку позивач повідомив про цей факт відповідача. Із 2010 року і до теперішнього часу позивач неодноразово звертався із заявами до відповідача з проханням виплатити страхове відшкодування, які залишилися без задоволення. Позивач вважає, що відповідач спричинив йому також моральну шкоду, оскільки страхова компанія тривалий час не відшкодовує шкоду, у зв'язку з чим у позивача почав виникати головний біль, безсоння, він став дратівливим, що вкрай негативно відображається на його близьких.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_3 суму страхового відшкодування у розмірі 110 904 грн 77 коп., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в сумі 40 480 грн 24 коп., 3 % річних у розмірі 7 611 грн 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 89 947 грн 78 коп., а всього - 248 944 грн 20 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 02 листопада 2016 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 червня 2016 року змінено.

Зменшено розмір стягнутих із ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_3 суми страхового відшкодування із 110 904 грн 77 коп. до 100 729 грн 88 коп., пені за прострочення виплати страхового відшкодування із 40 480 грн 24 коп. до 36 766 грн 41 коп., 3 % річних із 7 611 грн 41 коп. до 6 714 грн 41 коп., інфляційних втрат із 89 947 грн 78 коп. до 80 815 грн 58 коп. та загальної суми стягнення із 248 944 грн 20 коп. до 225 026 грн 28 коп. Змінено суму судового збору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПрАТ "СК "ВУСО" просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права щодо законності й обґрунтованості.

Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належним чином виконав умови договору, своєчасно сплативши відповідачу як страховику страховий платіж, передбачений договором. Крім того, після настання страхового випадку позивач своєчасно сповістив відповідача про цей випадок. Виконуючи умови договору, позивач при настанні події, що має ознаки страхового випадку, відповідно до договору виконав усі необхідні дії, передбачені договором, а також звернувся до правоохоронних органів, тобто, зазначені вимоги договору позивачем були виконані повністю.

Судом установлено, що вигодонабувачем за вищевказаним договором страхування є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ КБ "Укрсоцбанк"), яке залучено до участі у справі як третю особу. При цьому, як зазначив суд, представник ПАТ КБ "Укрсоцбанк" в судове засідання жодного разу не з'явився, хоча повідомлявся неодноразово та належним чином про розгляд справи, інтересу до спору не проявляв, заяв про розгляд справи без його участі не надавав, із позовом до страховика не звертався.

Таким чином, суд дійшов висновку, що страхувальник - позивач у справі - не позбавлений права на пред'явлення позову про виплату страхового відшкодування на свою користь на загальних підставах.

Із вказаними висновками погодився й апеляційний суд, проте, змінюючи рішення суду першої інстанції у частині стягнутої суми, виходив із того, що оскільки вартість відновлювального ремонту становить 137 639 грн 27 коп., а не 147 814 грн 16 коп., як визначає позивач, то всі розрахунки слід проводити саме з цієї суми, за вирахуванням суми франшизи у розмірі 500 грн, а також перерахованих банку грошових коштів у сумі 36 409 грн 39 коп., таким чином, сума страхового відшкодування становить 100 729 грн 88 коп.

При цьому апеляційний суд визнав безпідставним посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що грошові кошти виплачено вигодонабувачу ПАТ КБ "Укрсоцбанк", а тому позивач не може пред'являти позов на загальних підставах.

Однак із зазначеними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України (1618-15) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 08 жовтня 2008 року між ЗАТ СК "ВУСО", правонаступником якого є ПрАТ СК "ВУСО", та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 39415-02-21-01, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом "Dodge Nitro", 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

За п. 2 договору вигодонабувачем є комунальне відділення Харківського ОФ АКБ "Укрсоцбанк".

02 вересня 2010 року внаслідок пожежі пошкоджено автомобіль "Dodge Nitro", про що складено відповідні акти інспектором групи ГПН 2 ПГПЧ Комінтернівського РВ ГУМВС України в Харківській області та спеціалістом ЗАТ СК "ВУСО".

За попередньою оцінкою страхової компанії від 30 листопада 2011 року матеріальна шкода складає 60 тис. грн.

Страховим актом від 30 листопада 2011 року № 3868-02 визначено суму страхового відшкодування, яка складає 36 409 грн 39 коп., отримувачем зазначено ПАТ "Укрсоцбанк", якому перераховано ці кошти, про що повідомлено ОСОБА_3

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 985 ЦК України установлено, що страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Страхувальник має право при укладанні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Стаття 3 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" у страховому зобов'язанні виділяє два види третіх осіб. Перший вид - це застраховані особи, під якими слід розуміти фізичних осіб, у житті яких можуть трапитися події, у разі настання яких виникає обов'язок страховика здійснити страхові виплати такому застрахованому або вигодонабувачу (наприклад, медичне страхування роботодавцем своїх працівників). Введення застрахованої особи до кола суб'єктів відносин страхування допускається лише за її згодою. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Другим видом є вигодонабувачі.

Згідно з роз'ясненнями, наданими пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 18 постанови від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) , якщо за договором страхування визначений вигодонабувач, він повинен бути залучений до участі у справі (ст. 985 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про страхування"). Відповідно до наведених положень закону договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього. При розгляді таких справ суди повинні враховувати положення ст. ст. 636, 985 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про страхування", і у разі якщо буде встановлено, що вигодонабувач відмовився від пред'явлення позову до страховика або сума страхової виплати більша, ніж має отримати вигодонабувач, страхувальник/потерпілий не позбавлений права на пред'явлення позову про виплату страхового відшкодування на свою користь на загальних підставах.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги відповідача про те, що вигодонабувач за договором страхування отримав страхову суму, адже за змістом договору страхування право на отримання страхового відшкодування має саме вигодонабувач. Таким чином, право вимоги про стягнення страхового відшкодування має тільки вигодонабувач за договором страхування. У справі відсутні відомості на підтвердження того, що вигодонабувач уповноважував позивача на звернення до суду з такими вимогами в інтересах банку.

Крім того, не є достатньо обґрунтованим висновок суду про те, що позивач може пред'являти позов на загальних підставах, адже такої обставини, як та, що вигодонабувач відмовився від пред'явлення позову до страховика або сума страхової виплати більша, ніж має отримати вигодонабувач, у справі судами не встановлено.

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.