316/2808/15-ц Про захист прав споживачів, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору - 02.08.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", третя особа - ОСОБА_5, про захист прав споживачів, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10 січня 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") був укладений кредитний договір ZHA0GK0000000003, за умовами якого вона отримала кредит у сумі 25 000 доларів США для придбання нерухомості та 4 035 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом 0,92 % на місяць на суму залишку кредиту, строком по 10 січня 2023 року.

За умовами п. 7.1 названого договору періодом сплати вважався період з 10 по 15 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник зобов'язувався надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 337,19 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором.

У листопаді 2011 року вона погодилася із запропонованою їй за телефоном представниками Енергодарського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" пропозицією щодо підписання нею додаткової угоди до вказаного кредитного договору, з метою реструктуризації кредитного боргу.

За умовами підписаної нею додаткової угоди № 1 вносилася зміни, зокрема, до п. 7.1 кредитного договору, а саме, починаючи з 29 серпня 2011 року позичальник зобов'язувався надавати банку щомісячний платіж у сумі 411,72 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, графік погашення кредиту викладено в новій редакції.

На теперішній час на вказану додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 10 січня 2008 року № ZHA0GK0000000003 ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається, як на доказ в цивільній справі, що перебуває у провадженні Енергодарською міського суду, за позовом ПАТ "КБ ПриватБанк" до неї та ОСОБА_5, як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 січня 2008 року № ZHA0GK0000000003.

При ознайомленні у ході розгляду цієї справи із текстом додаткової угоди позивач виявила, що угоду було укладено не від імені ПАТ КБ "ПриватБанк", з яким укладався кредитний договір, а від імені Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), при цьому інформація про те, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" відбулось відступлення право вимоги за її кредитним договором, їй не повідомлялась. Крім того, кредит був виданий їй в іноземній валюті, а з жовтня 2011 року надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Посилаючись те, що додаткова угода № 1 суперечить вимогам ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", крім того, підписана ПАТ "Акцент-Банк", який не був належним кредитором і визначених ст. 512 ЦК України підстав для укладання додаткової угоди до кредитного договору, стороною якого він не являвся, не мав, просила з цих підстав визнати недійсною додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 10 січня 2008 року № ZHA0GK0000000003, укладену між ОСОБА_4 та ПАТ "Акцент-Банк".

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до кредитного договору № ZHA0GK0000000003 від 10 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ "Акцент-Банк".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" в дохід держави судовий збір в розмірі по 275,60 грн з кожного.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 березня 2016 року скасовано та увалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ПАТ "Акцент-Банк" про захист прав споживачів, визнання недійсною додаткової угоди № 1 до кредитного договору № ZHA0GK0000000003 від 10 січня 2008 року відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 606 грн 32 коп. та на користь ПАТ "Акцент-Банк" суму судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 606 грн 32 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладанню договору.

Між тим, доказів того, що при укладанні додаткової угоди № 1, яку разом із додатком № 1 до неї у виді графіку погашення кредиту особисто підписала ОСОБА_4, остання не отримала необхідну інформацію стосовно змін умов кредитування, у справі не надано.

Також апеляційний суд виходив з того, що право укладання у 2011 році додаткової угоди з ОСОБА_4 виникло у ПАТ "Акцент-Банк" у зв'язку з переходом права вимоги за договором факторингу, що був укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" 15 вересня 2008 року і копія якого разом із випискою з додатку із зазначенням боржника ОСОБА_4 надана у засіданні апеляційного суду, а подача до Енергодарського міського суду Запорізької області позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з невиконанням його умов була обумовлена додатковою угодою до вказаного договору факторингу від 30 травня 2014 року, яка передбачає зворотнє відступлення права вимоги від фактора до клієнта. Зазначені договори, що укладалися між відповідачами і свідчили про зміну кредитора у зобов'язанні, що відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, не оспорювались.

Доводи касаційної скарги щодо не підтвердженні переходу права вимоги за договором від ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк", а також щодо укладення додаткової угоди з порушенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , не знайшли свого підтвердження.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Апеляційний суд встановив, що спірна додаткова угода до договору споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка отримала необхідну інформацію стосовно змін умов кредитування,.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним додаткової угоди до договору споживчого кредиту, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.