Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів:

Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

Карпенко С.О., Ступак О.В.,

за участю представника ПАТ "Дельта Банк" - РусскіноїО.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про встановлення факту постійного проживання, визнання незаконним та скасування рішення та свідоцтва, визнання недійсним договору, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 14 грудня 2004 року на підставі рішення виконкому № 2530 було видано свідоцтво про право власності на житло, яким встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 та ОСОБА_10 по Ѕ частки.

Із зазначеним рішенням він не погоджується, оскільки з дня народження проживає в зазначеній спірній квартирі, так само має право на приватизацію, але він був позбавлений можливості використати це право.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд встановити факт його постійного проживання у спірній квартирі, визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 грудня 2004 року № 2530 в частині приватизації спірної квартири, визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 14 грудня 2004 року, визнати недійсним іпотечний договір, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_8, ОСОБА_9, яким спірне житло було передано в іпотеку.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 в період з ІНФОРМАЦІЯ_2 до 14 грудня 2004 року.

Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 грудня 2004 року № 2530 в частині приватизації квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на житло від 14 грудня 2004 року, видане ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 грудня 2004 року № 2530.

Визнано недійсним договір іпотеки від 19 червня 2007 року, укладений між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_8, ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ценделіною О.В. за реєстровим номером 1374.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про встановлення факту постійного проживання, визнання незаконним та скасування рішення та свідоцтва, визнання недійсним договору відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи з аналізу змісту Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і право на яке за особою зберігається і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Враховуючи, що позивач проживав до чотирнадцяти років із матір'ю, а після чотирнадцяти, своїм волевиявленням визначив і подальше проживання із матір'ю, що підтверджується наданими доказами, тому фактично користувався відповідним житлом, як член сім'ї наймача квартири, мав право на приватизацію квартири в розмірі 1/3 частки.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, який закінчився 13 травня 2012 року, та не вказав дати отримання відомостей про порушення його прав та інтересів з наданням відповідних доказів.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається зі свідоцтва про народження, ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Вінниці, його батьками є: ОСОБА_12 та ОСОБА_9

Судом встановлено, що батьки позивача в шлюбі ніколи не перебували, спільного господарства не вели.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за батьком позивача ОСОБА_12 відсутні відомості про наявність нерухомого майна.

Згідно з довідкою відділу адресно-довідкової роботи Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 2/22450 батько позивача ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 07 березня 2003 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. В адресному листі прибуття громадянина ОСОБА_12 відомості про наявність дитини відсутні.

З паспорта матері позивача ОСОБА_9 вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 03 лютого 1988 року та знята з реєстрації місця проживання 16 грудня 2011 року, що також підтверджується довідкою Міського комунального підприємства ЖЕК № 12 від 06 березня 2014 року, яка видана на ім'я ОСОБА_9 про те, що в період з 03 лютого 1988 року по 16 грудня 2011 року згідно з архівними даними остання проживала по АДРЕСА_1.

Крім того, судами встановлено, що 19 червня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_8, ОСОБА_9 було укладено іпотечний договір № 31.3ВН/42/І01/07-С посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ценделіною О.В. за реєстровим № 1374.

Предметом іпотеки за даним договором є квартира АДРЕСА_1, що належить відповідачам ОСОБА_8, ОСОБА_9 на праві спільної власності на підставі свідоцтва на право власності на житло від 14 грудня 2004 року, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради на підставі рішення від 14 грудня 2004 року № 2530, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 05 січня 2005 року в реєстрову книгу № 642 за № 585/68499.

Враховуючи викладене, а також те, що мати позивача ОСОБА_9 проживала та була зареєстрована у вищевказаній квартирі з 03 лютого 1988 року, то і місцем проживання її малолітнього сина, позивача ОСОБА_7, була квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до індивідуальної карти дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, він обліковується за адресою: АДРЕСА_1, починаючи з 1991 року і в подальшому отримував запобіжні профілактичні щеплення та проходив медичний огляд.

З довідки загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 18 Вінницької міської ради від 24 грудня 2013 року № 483 вбачається, що з 2005 по 2010 рік позивач навчався у закладі та згідно із записами алфавітної книги проживав за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з довідкою паспортного відділу Міського комунального підприємства ЖЕК № 12 від 19 жовтня 2015 року № 8792 вбачається, що ОСОБА_7 зареєстрований в даній квартирі з 24 грудня 2008 року.

Як вбачається з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 30 серпня 2012 року отримує медичне обслуговування в Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 2, в зв'язку з тим, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з копією акта складеного 03 січня 2014 року комісією Міського комунального підприємства ЖЕК № 12, затвердженого його начальником, сусіди з квартир № № 67, 45, 48 того ж будинку підтверджують, що ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 з дня народження.

З наведеного вбачається, що позивач фактично проживав у спірній квартирі.

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 грудня 2004 року № 2530 вирішено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 63,4 кв. м, при нормі 52,0 кв. м, передається у приватну власність ОСОБА_8, склад сім'ї 2 особи в т.ч. дружина (п. 1.141 рішення).

14 грудня 2004 року виконкомом Вінницької міської ради на підставі рішення виконкому від 14 грудня 2004 року № 2530 було видано свідоцтво про право власності на житло, в якому встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності гр. ОСОБА_8 та ОСОБА_10 по Ѕ частки

Позивач проживав у вищезазначеній квартирі на час приватизації, тому його мало б бути залучено до приватизації, як члена сім'ї наймача квартири, чого відповідачами зроблено не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК УРСР права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Враховуючи, що позивач проживав до чотирнадцяти років із матір'ю, а після чотирнадцяти, своїм волевиявленням визначив і подальше проживання із матір'ю, що підтверджується наданими доказами, а тому фактично користувався відповідним житлом, як член сім'ї наймача квартири та мав право на приватизацію квартири в розмірі 1/3 частки.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач проживав у вищезазначеній квартирі на час приватизації, тому його мало б бути залучено до приватизації, як члена сім'ї наймача квартири, чого відповідачами зроблено не було.

Таким чином, діями відповідачів порушено права позивача на приватизацію квартири в розмірі 1/3 частки квартири, тобто фактично право власності на 1/3 квартири.

Відповідно до п. 19 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви.

Відповідно до п. 21 Положення у довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені, і на них розраховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Також, за змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Ураховуючи вищезазначене, судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала особа об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства одразу після досягнення повноліття з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що на момент приватизації спірної квартири позивачу спірної квартири позивачу не виповнилось 14 років, тобто, він був малолітнім, а не неповнолітнім і положення ч. 4 ст. 261 ЦК України застосоване до спірних правовідносин бути не може.

Однак позивач самостійно звернувся до суду за захистом своїх прав вже в повнолітньому віці. Порушення його права триває і по сьогодні, оскільки останній позбавлений права власності на 1/3 квартири.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 316 ЦПК України установлено вимоги щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції. Зокрема, рішення суду має складатися з описової частини із зазначенням короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; мотивувальної частини із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; резолютивної частини із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз'яснено, що апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК України. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Суд апеляційної інстанції у порушення зазначеної норми процесуального закону ухвалив рішення, яке за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України, оскільки не зазначив чітких мотивів та підстав скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, встановлених судом першої інстанції, та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року скасувати, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2015 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.