Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Черпіцької Л.Т. Гончар Л.Я. Шведа Е.Ю.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Хмельницької митниці на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Славутський комбінат "Будфарфор" до Хмельницької митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови, -

Позивач звернувся з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати картку відмови в митному оформленні товару № 400040000/2013/00065 від 30.08.2013 року; зобов'язати Хмельницьку митницю (митний пост "Славута") здійснити митне оформлення Товару за заявленою позивачем митною вартістю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій митниці щодо самостійного визначення митної вартості та необґрунтованим витребуванням у позивача додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року, позов задоволено.

На постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року надійшла касаційна скарга Хмельницької митниці, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 грудня 2012 року між позивачем та компанією-постачальником "Helmut Kreutz GmbH" (Німеччина) було укладено Контракт №І 12/55, предметом якого була поставка позивачу силікат цирконію Kreutzonit Super FF5. На виконання Контракту на адресу позивача у серпні 2013 року було направлено Товар відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) від 26.08.2013 року № 20132102, згідно до якого загальна вартість товару визначалась на рівні 23000,00 євро.

З метою митного оформлення товару, передбаченого рахунком-фактурою, позивачем була заповнена та подана до підрозділу відповідача - митного посту "Славута" митна декларація від 29.08.2013 року № 400040000/2013/004316, в яких Товар був задекларований у митний режим "імпорт". Визначення митної вартості товару позивач здійснив за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, додавши до фактурної вартості витрати на транспортування товару.

Разом з митною декларацією позивач надав митному органу Контракт № І 12/55 від 21 грудня 2012 року, специфікацію на поставку товарів №8 від 02.08.2013 року, рахунок-фактуру (інвойс) № 20132102 від 26.08.2013 року, довідку про транспортні витрати № б/н від 23.08.2013 року, договір (контракт) про перевезення № 66-МЕ від 16.08.2013 року, договір про перевезення № Д 12/9 від 22.10.2012 року та договір (контракт) про транспортно-експедиторське обслуговування № 0108 від 19.08.2013 року, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 26.08.2013 року, копію митної декларації країни відправлення MRN 13DE345382631636Е9 від 26.08.2013 року, прайс-лист виробника № б/н та калькуляцію ціни № б/н від 26.08.2013 року.

Під час аналізу документів, поданих для митного оформлення за митною декларацією № 400040000/2013/004613 від 29.08.2013 року відповідачем встановлено, що відповідно до ч.3 ст. 53 МК України, документи, подані до митного оформлення не містять всіх відомостей, що підтверджують складові митної вартості. Зокрема, документи подані позивачем не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті (витрати на страхування цих товарів).

Митним органом було запропоновано позивачу подати: - каталоги, - специфікації, - виписку з бухгалтерської документації; - висновок про якісні та вартісні характеристики товару.

У зв'язку з неподанням витребуваних документів митним органом 29.08.2013 року прийнято рішення № 400040000/2013/000034/1 про коригування митної вартості Товару, внаслідок цього митну вартість Товару було збільшено з 25038,81 євро до 27000,00 євро та складено картку відмови у митному оформленні Товару № 400040000/2013/00065 з підстави неподання документів, що підтверджують складові митної вартості товару.

Не погоджуючись із спірним рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновку, що подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а митним органом не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України (далі - МК України (4495-17) ) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Згідно з ч.1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відмічено, що товариством до митного оформлення не було надано документів на підтвердження витрат на страхування товару.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно ч.10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на страхування цих товарів, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Однак встановлено, що позивач не укладав договір страхування, тому такий документ він подати не міг. Страхування товару не передбачалось умовами Контракту чи іншими документами, такі платежі ним не сплачувались, а тому витрати на страхування відсутні при визначенні митної вартості товару.

Відповідно до ч.2 ст. 53 МК України страхові документи є одними з документів, які підтверджують митну вартість товарів, якщо воно здійснювалось. Поставка товару відбувалась на умовах Інкотермс 2010 - FCA Німеччина, згідно яких страхування товару не є обов'язковим.

Під час митного оформлення позивачем також надавалась довідка від 23.08.2013 року №б/н про транспортні витрати при перевезенні вантажу, в якій зазначено, що страхування вантажу перевізником не здійснювалось.

Крім того, з аналізу вищенаведених вимог законодавства слід дійти висновку, що митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні усунути сумніви у правильності визначення митної вартості товарів. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Однак всупереч діючому законодавству, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару.

Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.

Аналізуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої та апеляційної інстанцій, що подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а митним органом в свою чергу не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Отже, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку щодо протиправності рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Хмельницької митниці відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.