Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

ЗакропивногоО.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз" до ОСОБА_3, третя особа - Новомосковський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення та скасування реєстрації, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - ПАТ по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 10 вересня 2004 року за відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - ВАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз") було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1. 24 листопада 2004 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради було надано статус службової квартирі АДРЕСА_1 та виділено її ОСОБА_4, як працівнику ВАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз".

У грудні 2014 року ПАТ по газопостачанню і газифікації"Дніпропетровськгаз" стало відомо, що ОСОБА_3 без згоди ПАТ по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз", яке є власником квартири АДРЕСА_1, вселилась в зазначену квартиру та була зареєстрована в ній. 17 лютого 2015 року ПАТ по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз" звернулось до ОСОБА_3 з листом, в якому запропонувало їй добровільно до 01 березня 2015 року звільнити вищевказану квартиру, оскільки підприємство має намір використовувати її для власних потреб, але добровільно виселятися відповідач не бажає.

Враховуючи вищезазначене, позивач просив усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із зазначеного жилого приміщення та скасування її реєстрації за цією адресою.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ по газопостачанню та газифікації "Діпропетровськгаз" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ по газопостачанню та газифікації "Діпропетровськгаз", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржувані рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що ПАТ по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" є власником квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 працював на підприємстві позивача і 30 листопада 2004 року отримав ордер № НОМЕР_1 на право зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1.

В січні 2015 року ОСОБА_4 помер.

Згідно з повідомленням комунального підприємства "Трубник" від 16 квітня 2015 року в указаній вище квартирі зареєстрована дружина наймача ОСОБА_4 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ по газопостачанню та газифікації "Діпропетровськгаз", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідно до ст. 125 ЖК УРСР не передбачено виселення члена сім'ї померлого працівника зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Діпропетровськгаз" на обґрунтування своїх вимог посилалася на правові підстави, передбачені ст. 391 ЦК України.

Згідно зі ст. 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Письмової заяви про зміну позовних вимог відповідно до ст. 31, ч. 1 ст. 119 ЦПК України позивач не подавав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на зазначені підстави позову уваги не звернув та фактичних обставин справи відповідно до положень ст. 391 ЦК України не встановив, самостійно змінив правову підставу позову на ст. 125 ЖК України, згідно із якою не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення.

Змінивши правове обґрунтування позову та застосувавши як підставу для задоволення позову ст. 125 ЖК України, на яку позивач не посилався при його пред'явленні, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вийшов за межі позовних вимог.

Таким чином, вирішуючи справу, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин, не визначили норму права, яка підлягала до застосування, не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , у справах про виселення із службових жилих приміщень необхідно встановлювати, чи віднесено спірне жиле приміщення до службових. При цьому слід виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди повинні надати належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Апеляційний суд, прийнявши та приєднавши до матеріалів справи рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 25 лютого 2014 року, згідно із яким квартиру АДРЕСА_1 з лютого 2014 року виключено із числа "службових" (а. с. 52), ніякої оцінки вказаному рішенню не надав.

Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації "Дніпропетровськгаз" задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.